Питання анексованого Криму не втратить актуальності, поки півострів не повернеться під юрисдикцію України. У тому, що територіальна цілісність країни рано чи пізно відновиться, — жодного сумніву. Ця впевненість ще більше зміцнюється після прочитання книжки «Мустафа Джемілєв. Незламний» авторства аналітика компанії «Pro.mova» Аліма Мустафаєва та головного редактора інтернет-видання «Українська правда» Севгіль Мусаєвої. 

Нещодавно поціновувачі паперових мультиків отримали омріяний другий випуск графічної новели «Охоронці країни. Єднання». Вітчизняний друкований продукт пройшов випробування читачем ще восени торік. Перший випуск розрекламували самі читачі. Ось, приміром, один із відгуків у соцмережі: «Купував для дитини. Коли відкрив комікс, засмутився, що російською мовою, але прочитавши, зрозумів, що російською там розмовляють тільки поганці :) Чекаємо продовження!» 

Про доньку королеви Франції Анни внучку Ярослава Мудрого Едігну в нас донедавна було мало відомо. Тим часом у Європі про неї ходили легенди, які деякі дослідники повертали в історичне русло. Чи не диво здійснила високоосвічена принцеса-красуня, коли 19-річною змінила королівські покої поблизу Парижа на дупло старої липи в баварському селищі Пух і прожила там 35 років?

Найсправедливішими до неї були прості люди, а церква визнала її блаженною. Прощі до храму Блаженної Едігни, що за 30 кілометрів від Мюнхена, почалися 1200 року. 

Від перших віршів  і до сьогодні Микола Махінчук  послідовно обстоює свою активну громадянську позицію. Заявляє про неї відверто, на повен голос, містким поетичним словом  утверджує добро, справедливість, гармонію. І українськість. Саме так — українськість, яка для зрілого автора невіддільна від  загальнолюдських ідеалів, народної моральності, шанування й плекання прадавніх традицій.

Маючи самобутній хист публіциста, Микола Махінчук дедалі частіше йде до читачів як прозаїк, а надто як лірик із нахилом до епічного мислення. Лірик, який має тверді світоглядні переконання, знає, в ім’я чого береться за перо.  Чітко  визначене кредо автора нової збірки «Незамулимі джерела» таке: «Бо ми народ, а не якась юрба». Автор наголошує: джерела його  не просто не замулені, а незамулимі. 

У неї одразу три автори. Це академік Іван Дзюба, поетеса Ліна Костенко та її донька професор Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксана Пахльовська. Науково-популярне видання побачило цього року світ у державному видавництві «Либідь», яке тривалий час плідно співпрацює з кожним із творців книжки.

У передмові Оксана Пахльовська знайомить читача з обставинами, що передували реалізації видавничого проекту. Ще 2011 року з нагоди ювілею Ліни Костенко «Либідь» підготувала до друку збірку «Є поети для епох» Івана Дзюби, до якої увійшли літературознавчі розвідки про її творчість. Ці есеї включено і до «Гармонії крізь тугу дисонансів…», яку видавці доповнили кількома розлогими розділами. Серед них «У майбутнього слух абсолютний» Розмови Оксани Пахльовської з Ліною Костенко», «За вашу і нашу свободу» Інтерв’ю і виступи Ліни Костенко», «Наша драма опору» Голоси друзів і колег», «Мама Ліна і ми». 

Червонощокі маки, сонця-соняхи й небесно-ніжні волошки щедро рясніють на дівочому волоссі всупереч дощовій днині, парубки у вишиванках гуртуються для селфі — поблизу Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка велелюдно. Сюди з усіх куточків країни з’їхалися школярі й студенти, які здобули перемогу в XVI міжнародному конкурсі з української мови ім. Петра Яцика. 

«Адам і Єва — це ми. Кожен із нас створений Богом, створений для щастя. Однак нам постійно загрожує небезпека втратити те щастя… Усі розповіді про Адама і Єву — це розповіді про будь-яку людину, про кожного з нас. Бо будь-яка людина — чи живе вона сьогодні, чи померла кілька тисяч років тому — походить від Бога», — так починається книжка бесід із сучасним мислителем і визнаним духовним авторитетом українців Блаженнішим Любомиром (Гузаром) «Гідність Адама», яка щойно вийшла з друку. Днями її презентували в одній зі столичних книгарень. 

Про Михайла Коцюбинського в Чернігові говорять багато і охоче. Тут його будинок, сад, нащадки, зрештою могила. Тут усе, що він мав перед очима для натхнення, — і  вулиці, якими ходив, і  краєвиди, які любив. А його творчість настільки багатогранна, що після всіх досліджень виникають нові й часом несподівані теми, котрі розкривають творчість митця в іншому світлі. Як, скажімо, в монографії «Візуальне у творчості М. Коцюбинського» професора Ніжинського університету імені Миколи Гоголя Олександра Ковальчука. 

«У літературі й навколо. З боргів давніх і новонабуваних» — так називається збірка літературознавчих есеїв, які автор написав за період з 1971 по 2015 рік. Вона вийшла у державному видавництві «Либідь», з яким упродовж останніх років плідно співпрацює видатний письменник і науковець. 

Не минуло і трьох років відтоді, як автор представив шанувальникам українського мистецтва монументальне історичне есе «Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки» про всесвітньо відомий колектив імені Григорія Верьовки. І ось перед нами його нове видання — літературне дослідження творчості геніальної Марії Заньковецької. Із спогадів її сучасників, листування з друзями, численних світлин, архівних знахідок вимальовується живий образ першої народної артистки України.

Марія Костянтинівна народилася в селі Заньки на Чернігівщині у дворянській родині Адасовських. Тож сценічний псевдонім узяла за назвою рідного села. Творчий злет актриси припадає на 1882 рік. Її прізвище постійно з’являється на афішах театральних труп М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, І. Карпенка-Карого. В народному театрі під орудою П. Саксаганського Марія Заньковецька задіяна у виставах на всіх головних ролях.