З початком війни закон заборонив масові культурні заходи, однак мистецькі колективи наполегливо шукають шлях до глядача й слухача. Черкаський ляльковий театр зіграв уже кілька виїзних вистав для дітей-переселенців. А ось актори Черкаського академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка вперше показали виставу в укритті. Благодійний захід відбувся в одному з торговельно-розважальних центрів. Переглянути спектакль глядачі мали змогу і з власного комп’ютера на сторінці театру в соцмережі. Для глядачів підготували поетичну виставу «Осьмачка... Вільний».

Буремні 1990-ті роки асоціюються з рекетом, розбірками, шантажем, підпалами, поділом територій між різними кримінальними угрупованнями. Атрибутами того часу стали вишневі «дев’ятки», «бумери», бейсбольні битки, спортивні костюми, плакати зі Шварценеггером і Сталлоне. Це складний період життя нашої країни, і хоч як прикро, деякі його відголоски відчуваємо й нині.

Серед численних новорічних дзвінків на мобільний від Валерія Мельника відреагував одразу — він серед сотні контактних номерів у моєму телефоні.

«Цього року, певне, вже можна готувати вудки, коронавірусна пошесть нібито задихається», — була одна з перших фраз нашого волинського друга, письменника і талановитого власкора, який високопрофесійно тривалий час представляв «Урядовий кур’єр» у цьому регіоні. 

Аматорський хореографічний ансамбль танцю «Ритм» будинку культури села Есень Ужгородського району понад три десятиліття виступає на сценах України та зарубіжжя. У його репертуарі танці багатьох народів світу. Про те, як колектив зі званням народного досяг вершин виконавської майстерності й несе мистецьку вахту, розповідає керівник колективу Тиберій САБОВ.

 Дітям, чиї роки минають поблизу лінії зіткнення, м’яко кажучи, не позаздриш. І тому представники місцевої влади, військові та громадські активісти дедалі частіше намагаються прикрасити сірі й похмурі будні малих заручників гібридної війни яскравими кольорами свят, серед яких і найулюбленіші зимові. Отож і нині творчі колективи та представники ЗСУ вирушили до дітвори з населених пунктів Донеччини біля лінії фронту, щоб подарувати їм не тільки солодкі гостинці, а й гарний святковий настрій.

 У передсвяткові дні шанувальникам хорового співу України заслужений академічний Закарпатський народний хор зробив чудовий подарунок. За власні зароблені на виїзних концертних виступах кошти видав окремою книжкою твір корифея композиторського мистецтва Іштвана Мартона — кантату «Карпатська рапсодія».

Один з них творив музику, наче Бог, і за життя знав, що він геній. Другий визнавав геніальність іншого, але відчуття власної посередності розпалювало заздрість і підштовхувало до помсти. Моцарт і Сальєрі — втілення одвічного конфлікту таланту і пересічності. 

Тернопільському академічному драмтеатру вдалося поміж розгулу коронавірусної інфекції все-таки запросити шанувальників Мельпомени на прем’єру. Цього разу свою сценічну роботу представив режисер, народний артист України Олег Мосійчук. Каже, бачить проблему в тому, що українські театри заполонили певною мірою закордонні бульварні комедії, бо, мовляв, треба заробляти кошти та й час такий, що глядач приходить, аби трохи відпочити, а не вникати в суть теперішніх проблем, труднощів. «Мене ж завжди у творчості гріє те, що болить»», — ділиться думками Олег Петрович. І запропонував нову версію п’єси Михайла Старицького «За двома зайцями».   

Небуденний захід,  у якому беруть участь кіномитці, що люблять і популяризують гори на всіх широтах і в усіх варіаціях, не пройшов повз увагу кореспондента «Урядового кур’єра». 

Ще з десяток років тому колектив сумських щепкінців в Україні знали як добротний заклад культури, який упродовж певного  часу  не хапав зірок з неба. Така собі золота сере-дина. Але останніми роками театр істотно додав творчої потуги й нині став на рівні із провідними колективами України — столиці, Львова, Харкова, Одеси, інших міст, де театральні традиції добре знані й поціновані. Такі разючі зміни закономірні, адже тут вдалося сформувати високопрофесійну команду, якій під силу реагувати на виклики часу, формувати власну театральну політику, що орієнтується на найкращі зразки європейського і світового театрального мистецтва.