Стільки талантів на сцені в Рівному ще не було. Їх зібрали Міжнародні театральні зустрічі з нагоди 80-річчя обласного академічного музично-драматичного театру. Протягом десяти діб щовечора глядачі поспішали на нову виставу: сьогодні у виконанні акторів із білоруського Бреста, завтра — з польського Забже, післязавтра — з Тернополя, Львова, Києва. І лише коли театральний бум стих, автор ідеї директор та художній керівник театру народний артист України лауреат Шевченківської премії Володимир ПЕТРІВ викроїв час для інтерв’ю «УК».

Його справедливо вважають одним з найяскравіших представників сучасної української естради, її успішним довгожителем. Пісні «Душі криниця», «Листопад», «Місячне колесо», «На Україну повернусь», «Берег любові» стали улюбленими для численних шанувальників. І на концерті він відпрацює програму на всі сто, зачарувавши неповторним баритоном, який відразу ж полонить душу.

Із самобутньою творчістю члена Національної спілки художників України полтавки Юлії МОХІРЄВОЇ я познайомився наприкінці минулого року на Міжнародній художній виставці, яка відбулася у Полтавській галереї мистецтв у межах святкування 250-річчя Івана Котляревського. Озираючись у величезній виставковій залі у пошуках ілюстрації, звернув увагу на яскраву картину, в якій переважали червоні жар-кольори, — «Покрова». Вона нагадувала ікону, на якій на всьому полі пломеніли сонця-яблука.

Прочиняю старовинні двері кімнати-музею Уласа Самчука в Рівному, а там у самісінькому центрі вже світиться-виблискує ялинка. Та не проста, а рукотворна! «Заходьте на нашу гостину!» — припрошує широкою усмішкою струнка Олена Медведєва. Глибокі озерця її очей так і вихлюпують добро і внутрішній спокій.

Академік, урядовець, посол, директор — чотири сторони життєвого і професійного простору. А ще він гідний продовжувач слави відомої української родини. Це Сергій КОМІСАРЕНКО, який уже три десятиріччя очолює Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України. Каже, все, чого досяг у житті, — завдяки батьковій і маминій генетиці й своїй самовідданій праці.

Застати Руслана Теліпського в його рідному Луцьку справа не з легких: він здебільшого в мандрах та експедиціях. Об’їздив усю Україну й побував у понад 60 країнах. Подорожує передусім задля поширення Шевченкової монументальної спадщини: за 20 років свого покликання віднайшов і зафіксував на камеру понад півтори тисячі пам’ятників Кобзареві у 30 країнах на п’яти континентах, а також провів понад 200  мистецьких заходів «Монументальна Шевченкіана».

Прихильники живопису і колеги називають його художником дерев, бо полотна цього майстра пензля легко впізнати саме за ними — несподіваними, трохи абстрактними, і деколи навіть футуристичними. Однак усі сходяться на думці, що мистецькі, одухотворені, ексклюзивні вони тільки в нього — художника із Сум Івана ГАПОЧЕНКА. Сьогодні митець гість «УК».

У Будапешті завершився чемпіонат світу з греко-римської боротьби U-23, який приніс Україні кілька яскравих перемог. Та найбільш вразило звершення харків’янина Семена Новікова, який виступав у ваговій категорії до 87 кг. На цих змаганнях він переміг представника Грузії й захистив титул чемпіона світу, здобутий торік. Про те, як хлопець ішов до цієї перемоги, він розповів «Урядовому кур’єру».

Полтавець Євген Пілюгін — митець різноплановий. Він і карикатурист, і графік, і журналіст, і лялькар. Але передовсім художник, і не звичайний, хоч малює й картини. Він створює композиції, з яких потім народжуються килими, що прикрашають будівлі ООН, Адміністрації Президента України, палаців «Україна» й Маріїнського. 
Є в майстра й хобі, він бере участь у цікавих проєктах. В інтерв’ю «Урядовому кур’єру» Євген ПІЛЮГІН розповідає про себе і свою творчість.

Коли йдеться про серйозних і глибоких дослідників творчості того чи того письменника, неодмінно називають прізвище Олександера Шугая. Упродовж останніх більш як двох десятиліть він видрукував багато блискучих видань, які зайняли  вагоме місце на книжкових полицях бібліотек та шанувальників української літератури.