Народну артистку України співачку Наталію-Марію Фарину, яка багато років живе й працює в Рівному, знаю давно. А вона не змінюється: так само щиро усміхається під час зустрічі й неодмінно запрошує на концерт. Цього разу наша зустріч була особливою: незабаром 35 років, як вона дарує свій солов’їний спів людям. Її творчий вечір, до якого активно готується, так і називатиметься: «Два імені — одна любов».

Така творча удача, та ще й напередодні професійного свята, випадає нечасто. Цього року мені поталанило на приємну зустріч із патріархом рівненської та української журналістики довічним творчим стипендіатом Президента заслуженим журналістом України Георгієм Сербіним, якому незабаром виповниться 90. А він у чудовій творчій формі.

Тернопільщина стала для Богдана Мельничука і колискою, і місцем проживання, і наснагою його творчості. Його, як сказав один із рецензентів, вежами життя є журналістика, письменництво, краєзнавство. Вражає палка любов Богдана Івановича до українського слова та велика працездатність. Він написав, видав понад сто художніх творів — поетичних, прозових, драматичних. Є автором текстів майже 120 пісень. Чимало зусиль доклав до втілення свого задуму — випуску в чотирьох томах «Тернопільського Енциклопедичного Словника», а також реалізації проєкту «Тернопільщина. Історія міст і сіл» (три томи).

Якщо селище Опішне на Полтавщині — гончарна столиця України, то розташований там Національний музей-заповідник українського гончарства — її духовно-культурний центр. Цей куточок полтавської землі має особливу притягальну силу. За будь-якої погоди там вирує життя: проводять екскурсії, працюють майстер-класи. Нині з дотриманням карантинних вимог на його території впродовж світлового дня ходять туристи. Фотографуються на тлі фантастичних звірів і чудернацьких статуй. Щороку музейних експонатів під відкритим небом стає все більше. Їх виготовили різні автори. Але передовсім це плоди багатої творчої уяви й невтомних рук музейних співробітників.

Вродлива, привітна, щира, талановита, енергійна та добра. Ці риси здебільшого характеризують позитивних героїнь казок. Притаманні вони й письменниці, казкарці та казкознавиці з Тернополя Ірині Мацко. Шанувальникам своєї творчості вона розповіла не лише про мамине серденько, медовий сухарик, а й десятки інших казок, запропонувала каву по-дорослому, імбир для душі чи мигдаль для серця, а то й навіть шпинат для мізків. Фішками радості та секретами українського щастя поділилася й три сили-показники для себе визначила. А сьогодні знайшла час, щоб і нам про себе та літературну й громадську діяльність трохи розповісти.

Берегове багато хто вважає угорським містечком. Однак тут у добрі й злагоді живуть люди з різним корінням, бережуть і розвивають свої культурні й побутові традиції. У міському будинку культури кілька десятиліть уживаються два аматорські театри — угорський та український.

Бандура стала сенсом життя заслуженого артиста України, члена Національної спілки кобзарів Дмитра ГУБ’ЯКА з Тернополя. Він віртуозно грає на цьому музичному інструменті, пише для нього твори, викладає клас бандури студентам, активно пропагує. А ще експериментує та втілює задуми, розробляючи і виготовляючи бандури за сучасними технологіями. Завдяки йому нині бандури харківського типу виготовляють лише на Тернопільщині. Доби для його енергійної діяльності замало, але він завітав до нас на зустріч.

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосив лауреаткою 2021 року в галузі літератури Оксану ЛУЦИШИНУ. Вона народилася, навчалася і стала на ниву красного письменства на Закарпатті, йде власним шляхом. Наскрізна лінія її творів — фемінізм і обстоювання гендерної рівності. Про це вона розповіла в інтерв’ю кореспондентові «Урядового кур’єра».

Іван Климишин — легенда української астрономічної науки. Щороку наприкінці травня він залишає Івано-Франківськ, де з 1974 року викладає у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника, й ціле літо працює, відпочиває на родинному хуторі біля села Кутиска на Тернопіллі. Доньки Івана Антоновича Оксана та Ольга — теж науковці, одна доцент, друга професор. З дитинства вони проводили літо на хуторі, де почався їхній рід, і дали назву поселенню Вільний Птах.