Дизайнери Альона Ворожбит і Тетяна Земськова 20 років радують модниць і спростовують міфи, зокрема, про неможливість жіночої дружби та провінційність української моди. До відомого й за межами України дуету модельєрів, які мають особливі права на Ukrainian Fashion Week, я, звісно, мав професійні запитання. Та почав не з них. 

У нього дивовижна біографія: і схрон, де переховувалися бійці УПА, і контрпропагандистська діяльність на боці бунтівних чеченців. Він був учнем Сергія Герасимова і Олександра Довженка, приятелем Сергія Параджанова й Василя Шукшина. Зняв 35 фільмів, написав десяток книжок і велику кількість газетних і журнальних публікацій. Через звичку різати правду в очі має значно більше ворогів, аніж друзів. Наш співрозмовник — відомий український кінорежисер і сценарист Олександр Муратов.  

 Ось уже понад 10 років у День української писемності та мови або напередодні до голосу цього чоловіка в усій Україні дослухаються як ні до чийогось іншого, ловлячи кожен відтінок його інтонації, — коли пишуть радіодиктант національної єдності.

А «Урядовий кур’єр» вирішив ознайомити своїх читачів з інтонаціями особистості відомого українського мовознавця Олександра Авраменка.

«Мистецтво Дубовика неминуще. Він став першим абстракціоністом в Україні, з нього все починалося, а ми вже були потім», — так сказав про колегу не менш відомий Анатолій Криволап. А мистецтвознавець Тетяна Кара-Васильєва зазначає: «Його роботи грунтуються на досягненнях науки про всесвіт і осмислені з точки зору митця». Своєю чергою французький мистецтвознавець Жан-Клод Маркаде дає таку оцінку творчості художника: «Картини Дубовика — радість для очей, душі та духу. Вони абстрактні та конкретні… Художник дарує кожному з нас всесвітнє буяння чаклунського сакрального церемоніалу». 

Мій співрозмовник називає себе корінним степовиком і донеччанином, адже народився в цьому краю, тут здавна жили його предки, про що нагадують могили дідів-прадідів. А ще педагог і письменник Валерій Романько належить до тих краєзнавців, які не тільки добре знають і люблять свій край, а й намагаються своєю працею зробити ще кращою малу батьківщину. І навіть якщо під час окупації Слов’янська хоч-не-хоч виникали думки про виїзд звідси, але, каже, все одно вірив, що це буде тільки тимчасово.   

Чому на годину запізнився на презентацію своєї книги в Спілці письменників поет? Не кожен з його побратимів по перу пояснить свою непунктуальність ось так: «У нас о 8-й ранку був бій, а потім десь до 10-ї наші позиції накривали мінометами. Це така зараза: не можеш відстрілюватися, коли летить міна, бо б’ють здалеку, треба пересидіти в окопах, бліндажах. Сьогодні били з великокаліберних мінометів — якщо ти не на позиції і не в окопі, найкраще знайти схованку десь у підвалі. А щоб сісти в авто і їхати, не було й мови. Як тільки виникла пауза, втомилися по нас стріляти, я вирушив до вас». 

Пам’ятаю, як ще років десять тому Дніпропетровський оперний серйозно трусило. Невдоволення колективу політикою керівництва доходило до такого, що артисти пікетували будівлі обласної влади і виносили до них труну з надписом «оперний театр». Здавалося, що ситуація дійшла межі. Однак театр виявився радше живим, ніж мертвим. Виведенню його з коматозного стану посприяло і призначення нового керівника Олександра Шароварова. 

Золтанові Жовчаку — вісімдесят, та він не відмовляється від звичного розпорядку. Щодня прямує до школи, якій віддав загалом 63 роки життя.
Його чотири рази обирали депутатом Ужгородської міської ради. Почесний громадянин міста. Удостоєний звання «Народний учитель України». Творець першого в Україні авторського навчально-виховного комплексу. З хором «Едельвейс» підкорює фестивальні вершини у всій Європі. Духовні піснеспіви, які цей колектив виконує у Хрестовоздвиженському кафедральному соборі, — кращий подарунок для вірян на Різдво.

Любомир Левицький увірвався в сучасний національний кінематограф, оскільки щиро переконаний, що всіх причетних до «найважливішого з мистецтв» можна поділити на кілька категорій: авантюристи, бунтарі, ремісники та митці так званого авторського кіно. Наш герой вважає себе бунтарем, бо робить власне новаторське кіно, яке захоплює нову глядацьку нішу — молоде покоління, що його не треба переучувати, оскільки вітчизняне кіно для них — tabula rasa.  

Недавнє культурно-мистецьке літо в італійському місті Верона було ознаменоване традиційним Міжнародним оперним фестивалем, який став 92-м у літописі цього масштабного всесвітнього дійства і зібрав кращі голоси з усіх континентів. Започаткований він у далекому 1913-му, його відвідують не менше півмільйона глядачів з десятків країн світу.

Цього року оперну Україну на ньому представив соліст Національного академічного театру опери і балету імені Тараса Шевченка Геннадій Ващенко. Повернувшись з Італії, співак зустрівся з кореспондентом «УК».