Перед актрисою Людмилою Єфименко в дитинстві відкривалося багато шляхів: у 5 років батьки віддали її до музичної школи, у 10 — зарахували до балетної школи. Обов’язковий навчальний заклад був із математичним ухилом. Мама акторки хотіла, щоб вона вступила до економічного інституту і стала бухгалтером, як її старша сестра. Але, каже Людмила Єфименко, «дякувати Богові, така доля мене обминула». Як нині складається життя талановитої акторки і матері відомих синів, вона розповіла «УК». 

«Блін, це перший раз я сама захотіла піти в музей!» — сказала комусь у мобілку дівчина, позавчора прямуючи повз мене столичним тротуаром. Не знаю, про який саме заклад ішлося в її телефонній розмові.  Але «Сертифікат якості» і звання «Переможець 2014 року» від міжнародної туристичної компанії TripAdvisor, однієї з найбільших у світі, отримав Музей мікромініатюр Миколи Сядристого Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Цю престижну нагороду присуджують за підсумками найзахопленіших відгуків відвідувачів сайту цієї компанії, а вони визнали найпопулярнішими з-поміж 294 визначних пам’яток Києва три. За цим рейтингом  Музей мікромініатюр Миколи Сядристого опинився на першому місці, перед печерним монастирем Києво-Печерської лаври і Софійським собором. 

У його творчому  багажі —  понад 50 блискучих ролей у театрі і кіно («В бій ідуть самі «старики», «Дума про Ковпака», «Капітан Немо», «Як гартувалася сталь», «Народжена революцією», «Балада про доблесного лицаря Айвенго»), авторські телепередачі про людей віри і любові, майстер-класи дикторів і ведучих, робота викладача в театральному університеті ім. І. К. Карпенка-Карого. Його впізнають на вулицях,  глядачі різних поколінь шепочуть услід: «Дивіться, Скворцов іде». А фраза його героя «Будемо жити!» нині актуальна як ніколи.  Наша розмова — з народним артистом України, «найкращим голосом Першого Українського» Володимиром Талашком. 

Як композитора його надихнули на цікаву музику поезії Шекспіра, Шевченка, Блока, Цвєтаєвої, Тичини, Драча… Написав музичні твори й на власні вірші. Мене особливо вразив один з них: «Сибирский снег, как белый саван, под ним отцы лежат без славы, как сваи, в мерзлоту забиты, их имена намеренно забыты, забыты слишком рано, как саван снег, но кровоточит память раной!». 

У ці поїздки вона особливо ретельно добирає концертні сукні — вишукані й романтичні, попри те, що сценою для виступу може бути лісова галявина чи панцир бойової машини. Композитор і співачка Леся Горова нині разом із групою однодумців дістається мікроавтобусом до найвіддаленіших військових підрозділів у різних областях країни, і їхні концерти часто відбуваються просто неба та за будь-якої погоди. 

Закарпатець Іван Бровді за відданість гірській тематиці, а також за живий народний струмінь у мистецтві заслужив у шанувальників звання мага Карпат. Однак має і цілком офіційне звання — народний художник України. Свій 75-річний ювілей митець відзначить днями відкриттям персональної виставки в Мукачівській картинній галереї.  

—  Іване Васильовичу, з чого почалися ваші «художні університети»?

— У шкільні роки моїм Богом був учитель малювання Білоус, якого направили до нашої школи після Харківського художнього інституту. А ще з глини-каоліну вирізував ножиком усілякі рельєфи. Змалку бачив себе лише художником… Мама мене хвалила.

Охоплені полум’ям люди,  шалені швидкості й піруети в повітрі автівок,  неймовірні кульбіти вершників, стрибки сміливців з висоти — це все життя   каскадерів у кіно. Своїм талантом, надзвичайною сконцентрованістю і виваженістю,  вмінням чітко розрахувати час, відстань, вплив погодних умов і місцевості вони роблять  фільми захоплюючими. До когорти професіоналів найвищого рівня належить наш співрозмовник Анатолій  Грошевой — засновник і очільник Міжнародної асоціації професійних каскадерів «Україна», «батько» запису в Класифікаторі професій «каскадер, організатор трюкових зйомок». 

На сцені й у житті вона випромінює конструктивну енергію. В безпосередньому спілкуванні враження від Ані не відрізняється від природності іміджу визнаної піаністки Ганни Федорової. Вона цільна і органічна натура. І сильна.
У розмові Ганна нерідко вживає російське або англійське слово. Федорова за паспортом наша громадянка. Але останні роки вона рідко буває в Києві й не знає, коли знову приїде в столицю з концертом, а вони по всьому світу.
Нещодавно Ганна Федорова виступила в Національній філармонії разом з молодою скрипалькою з Норвегії Елдбйорг Хемсінг, яка бере участь у нобелівських концертах.
Зал у понеділок був заповнений на дві третини. Серед її шанувальників я вгледів французького підприємця Мішеля Терещенка, посла США Джеффрі Пайєтта, хореографа Костянтина Томільченка.

Нещодавно в Херсоні закінчився XVI Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», який щорічно проводить Обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Куліша. А людиною, яка 16 років тому генерувала цей плідний мистецький проект, є його генеральний директор — художній керівник Олександр Книга.

Враховуючи, що нині театр у Херсоні — це своєрідний містоутворюючий чинник і його бренд, то заслуга в цьому і Олександра Андрійовича. Він, народжений 55 років тому майже в День театру, впевнений: і в досить непростий для країни час мистецтво загалом і театр зокрема життєво потрібні. Бо це, як за Гоголем, «кафедра, з якої можна сказати людям багато доброго». 

Великі поети, за висловом Максима Рильського, завжди є сучасниками для нових поколінь. Такий поет, прозаїк, публіцист, лауреат Національної премії імені Т. Г . Шевченка Леонід Горлач. Він прибув у Чернігів на зустріч із земляками, аби звірити з ними свої помисли. Відповів і на запитання кореспондента «УК».