Її творча біографія почалася зі знакової вистави «Хочу зніматися в кіно». По-перше, — назва. Вона з дитинства готувалася до акторської кар’єри: уроки з вокалу, балету, працювала телеведучою, закінчила училище культури з червоним дипломом.

...Знаєте, як перекладається на німецьку «Ворошиловград»? Дивне запитання, коли зважити, що вже цілком дорослим стало в нас покоління, яке і міста з такою назвою не пам’ятає та з різною мірою зацікавленості спостерігає, як із мапи України зникає решта подібних назв. Так ось, у німецькому перекладі «Ворошиловград» звучить як «Зародження і становлення джазу на Донбасі». Не в загальному, звісно, випадку, а лише коли йдеться про відомий твір письменника Сергія ЖАДАНА.  

Бандура і баян… Здавалося б, що можна зіграти на них, окрім балад? Одначе насправді можливості народних інструментів безмежні — варто лише додати уяву й талант. Це довели молоді музиканти Тетяна Мазур і Сергій Шамрай. Студенти київської консерваторії створили кавер-гурт «В&В Рroject» і зруйнували стереотипи: вразили мільйони слухачів віртуозним виконанням класики, року, джазу, сучасної української музики, понад те — саундтреків до відомих телесеріалів «Шерлок» та «Гра престолів».

Гурт популяризує не лише українські народні інструменти, а й загалом Україну, обираючи для зйомок відеокліпів мальовничі краєвиди, величні фортеці. Нині В&В Project працює над створенням авторських композицій і записом першого альбому. Про неймовірну історію успіху Тетяна Мазур і Сергій Шамрай розповіли «УК» одразу після запису нового хіта. 

Я прийшов раніше від домовленого часу. Пані Тетяна та її подруги займалися йогою з тренером-психологом. У просторій залі з ліпниною на стелі й візерунковим паркетом доречними були й антикварний годинник, і шкіряні крісла, в яких зручніше читати, ніж вести справи. У такому антуражі серед заповнених сучасними книжками полиць міг бути домашній театр. Здалося, що я потрапив у палаццо, де мешкають аристократи, які успадкували кращі традиції добробуту. 

Майже 40 років Ярослава Хортяні живе в Угорщині. Але з рідною Тернопільщиною, Україною зв’язків ніколи не поривала. Навпаки, всю свою життєву енергію, наснагу й помисли спрямовує на популяризацію нашої країни у світі, згуртування українських громад за кордоном. В інтерв’ю ЗМІ пані Ярослава здебільшого розповідає про свою діяльність, залишаючи поза увагою сторінки із власного життєпису. Для «УК» вона зробила виняток. 

Щиро захоплююся землячкою вінничанкою Наталею Глущук. У квітні цього року в США вона пробігла 930 кілометрів за 10 діб! За день долала по два марафони! 

На цю зустріч сподівалася давно: відтоді, як дізналася, що відомий у Європі економіст і топ-менеджер із комплексним баченням розвитку країни Віталій Скоцик — наш земляк. Тож коли він навідався на малу батьківщину, в рідне село Симонів Гощанського району, скористалася нагодою поспілкуватися. 

Пан Вадим призначив зустріч у кав’ярні неподалік будівлі, де відбулося Євробачення. З приємністю відзначив разючий контраст із тією захаращеністю, яка була біля метро «Лівобережна» до цього заходу. Вміємо, коли треба показатися світу.

В академіка Скуратівського — жодної показушної респектабельності. Він створив себе, і такими думками і талантами став потрібним інтелектуалам. 

Ми зустрілися з Василем  Григоровичем напередодні його 70-річчя. В розмову про людиноцентризм, запит на якісну освіту в суспільстві, про її майбутнє, про те, як виховати самодостатню особистість, вкраплюються спогади про рідне село, дитинство, батьків. Та й говорить Василь Кремень так, як, бува, почуєш у селі поважну чоловічу розмову: неспішно, вагомо і з  людяністю в голосі. 

«Коли я обирав професію, тоді, мабуть, спрацювала підсвідомість. Із дитинства вважав, що наша церква у селі Мацошин на Жовківщині найкрасивіша. А потім, крізь роки, коли привіз туди українського мистецтвознавця директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького, то він сказав: «Цього іконостаса торкався великий художник. Це ж Устиянович!» А ніхто про це не знав... Так мацошинський іконостас і його споглядання стало першим естетичним відчуттям світу, яке задало тон у моєму творчому становленні», — розповідає режисер, сценарист, генеральний директор — художній керівник Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Василь ВОВКУН.