Новорічно-різдвяні свята сповнені дійства, мрійливості, казковості, народних традицій. І зустрічей. Цей час уможливив спілкування з відомою українською акторкою театру й кіно Наталією ВАСЬКО.  

Ми зустрілися з паном Тиберієм в його київській майстерні поряд з галерею сучасного мистецтва, де колись був Французький культурний центр. І в цьому є певна знаковість. Український художник популярний не тільки у Франції. 17 листопада в ужгородській «Ілько-гелері» відкривається його велика виставка. Сам митець каже, що «сучасна арт-система стала системою торгівлі предметами розкоші, вибудувала ієрархію зірок, перетворилася на фабрику виробництва атракціонів для поширення місць прощі тур-індустрії». 

«Шукай добро в серці своєму», — така назва в однієї з майже 80 книжок, які написав відомий український письменник Вадим Пеунов. І можна стверджувати, що це девіз Вадима Костянтиновича, якому цієї весни виповнилося 94 роки. Він став вимушеним переселенцем і живе з дружиною у Сєверодонецьку. Але творчості не полишив — нещодавно  видав нову книжку і половину накладу  передав до рідного Донецька. Про те, чому  так вчинив, і про довге творче життя й розмовляємо з Вадимом  ПЕУНОВИМ. 

Недавно Рівне на три жовтневі дні змінило свій майже повністю європейський шарм на… індійський. В обласному центрі  вперше пройшли колоритні Дні індійської культури, та ще й за участю Надзвичайного і Повноважного посла Індії Маноджа Кумара Бхарті. Ми  скористалися нагодою, щоб розпитати дипломата: про історію, культуру, традиції та потужну індійську філософію. 

Усі романи Світлани Талан написано в жанрі реальних історій, які їй підказує життя. Загалом її твори на гостро соціальну тематику.

У 2011 році роман «Коли ти поруч» став лауреатом конкурсу «Коронація слова» та отримав нагороду від фонду Олени Пінчук «Анти-СНІД». За рік було продано рекордний наклад — 80 000 примірників. 

Для більшості глядачів поняття «оперна режисура» — terra inсognita. Та й загалом таких режисерів у світі одиниці. В Україні пам’ятають прославлених Дмитра Смолича, Ірину Молостову. Нині з’явилося кілька професійно навчених, по-європейськи налаштованих на довгоочікувані реформи в опері молодих режисерів. Один з них — Віталій Пальчиков. У 2011 році його сучасна версія «Травіати» стала своєрідною оперною бомбою, що змусила говорити про нові можливості в цьому жанрі. А «Богема» Пуччіні була в дитячому музичному театрі останньою прем’єрою минулого сезону і першою нинішнього. І знову стала помітним явищем! На жаль, Віталій, як і деякі інші талановиті митці театру опери і балету для дітей та юнацтва, з нового сезону поза цим колективом — закінчився контракт, і нового не підписано. 

Ми заходимо з пані Ніною в музей Івана Гончара, яким керує її чоловік. У передній кімнаті біла підлога і білі меблі в целофані. Приміщення прикрашають старовинне піаніно з підсвічниками, великі вазони і кілька картин. На одній впізнаю її чоловіка — молодого Петра Гончара. 

Піднімаюсь із найглибшої станції київського метро «Арсенальна», яка, кажуть, може витримати ядерний удар. Диктор зазначає, що неподалік розташовано музеї історії України у Другій світовій війні і Голодомору. Думаю про те, що варто згадати і про новітню історію, зокрема, що поблизу станції працює Кримський дім. Нам не завадить частіше згадувати про півострів, який Росія перетворює на ядерну базу. Він, до речі, єдина історична батьківщина Ахтема Сеітаблаєва. 

У квітні цього року в столичному Будинку учителя відбулося велелюдне відзначення 30-річчя Українського фонду культури. Та незабаром святкові урочистості затьмарила сумна звістка: після тривалої тяжкої хвороби пішов у вічність фундатор і беззмінний керівник УФК поет, академік, Герой України Борис Олійник.

Чи не матиме негативних наслідків ця втрата на подальшу діяльність фонду? Які перспективні завдання вбачає його нове керівництво? Адже не секрет, що виконання багатьох культурницьких програм, матеріальна підтримка благодійників, розширення зв’язків з діаспорою значною мірою розвивалися і міцніли завдяки особистому авторитету Бориса Олійника. Про це наша розмова з новообраним головою УФК Олександром Бакуменком. 

Світ побачив новий роман Василя Шкляра «Троща», що розгортає перед читачем сторінки боротьби Української повстанської армії. Події, про які пише письменник, рівно 70 років тому розгорілися саме на Тернопільщині. У найважливіші для України свята — День Державного прапора та День Незалежності Василь Миколайович вирішив репрезентувати свою книжку саме в цьому краї. Зустрічі із шанувальниками його творчості відбулися в Тернопільській обласній бібліотеці для молоді, у міському об’єднанні ВУТ «Просвіта», а також у райцентрі Збараж. Автограф-сесії вимірювалися довжелезними чергами і були тривалими. Знаємо, що у вересні такі заходи теж відбуватимуться в області. Улюбленого автора запросили в гості студенти й працівники медуніверситету.