Тернопільський став — окраса обласного центру. Жителі  та гості Тернополя звикли, що цією водною перлиною десятиріччями курсує судно «Герой Танцоров». Хтось не раз здійснював на ньому прогулянки, хтось у такий спосіб добирався до міського пляжу. Люди ж старшого віку пам’ятали часи, коли тут ходили «великий» та «малий» катери. І ось ці терміни знову повернулися в ужиток. 

Цього разу «черговим» прямої телефонної лінії Кабінету Міністрів був керівник Міністерства культури і туризму Михайло Кулиняк. Здавалось, головними дозвонювачами мали бути працівники галузі, люди, яких цікавлять проблеми культури і яким є  що запропонувати для її піднесення. Але перше ж звернення порушило, здавалось, логічне передбачення. 

Чи кожна з адміністрацій органів виконавчої влади у нашій державі є приязною до відвідувачів? Чи реально, щоб ставлення до людей, котрі звертаються до органів влади зі своїми проблемами або хочуть отримати певні адміністративні послуги влади, було доброзичливим? Відповідь на ці запитання дає виставка, розгорнута у Будинку уряду. 

Слова Михайла Грушевського «Писати історію, творити історію» — яскрава ілюстрація внеску у вітчизняний конституалізм Олександра Копиленка, одного з провідних українських учених-правознавців і водночас безпосереднього учасника творення Основного Закону незалежної держави. 15 років тому 35-річний фахівець, енциклопедичні знання якого вражають своєю глибиною, був якраз в епіцентрі вікопомних для вітчизняного державотворення подій, гідним вінцем яких стало ухвалення Конституції. Принагідно зауважимо, що Олександр Любимович  давній автор «Урядового кур’єра»: його перша публікація на наших шпальтах з’явилася ще 1992 року. Сьогоднішня наша розмова — своєрідний місток з 1996-го у 2011-й. 

Давно відшуміло свято Перемоги. Але на Пагорбі Слави в Черкасах ще й досі відчувається святковий дух, турбота нащадків про те, щоб не згасала пам’ять про тих, хто ціною власного життя захистив сьогоднішній мирний день. Про них нагадує й монумент «Батькіщина-мати», встановлений тут на честь визволителів ще в 1977 році.  

 Земельне питання актуальне скрізь. У Піднебесній, приміром, живе заповзятливий фермер Ян Юде, який для боротьби з самозахопленнями застосовує саморобну артилерію. 

 На засіданні Кабміну схвалено законопроект «Про ринок земель», що найближчим часом піде на реєстрацію у парламент, повідомив міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк. Міністр наголосив, що купувати і продавати землю сільгосппризначення, відповідно до законопроекту, зможуть лише громадяни України, фермери і держава в особі державного земельного банку або державного земельного фонду.  При цьому на запитання «УК», чи можливе у майбутньому відкриття ринку для іноземців, Микола Володимирович відповів: «Думаю, найближчим часом — ні. Угорщина, Болгарія, Польща, що є членами Євросоюзу, досягли подовження перехідного періоду на 7-12 років, під час якого забороняється продаж землі сільгосппризначення іноземцям навіть у рамках ЄС. Український селянин настільки збіднений, що він звичайно піде на продаж землі, а потім матимемо проблему. Зрозуміло, якщо земля буде продана, то селянина у селі ніщо не триматиме».

 Замість того, щоб нарікати на  темряву, краще запалити бодай одну свічку. Цей давній постулат мудрих неважко спроектувати на  одну з найскладніших проблем сьогодення — недосконалу систему державного управління. Відкладаючи її «на потім», ми істотно гальмуємо трансформаційні процеси, зазнаємо поразок  у боротьбі з корупцією, породжуємо нігілізм і зневіру в українському суспільстві.

 Великою ложкою дьогтю на святі останнього дзвоника моєї дочки цього року стали слова вчительки, яка звернулася до батьків з проханням не розходитися і визначитися шляхом голосування, яку другу іноземну мову вивчатимуть їхні діти у п’ятому класі. Оніміння, яке переросло у хвилю обурення, викликала, звичайно, не сама пропозиція, а «мовний асортимент», який було запропоновано. Батьки повинні були обирати між німецькою і… російською мовами. 

Галичина, Поділля, Волинь — частини цих українських земель увібрала в себе Тернопільська область, яку утворили 4 грудня 1939 року. Має 17 районів, 1057 населених пунктів, з них — 18 міст і 17 селищ міського типу. 

Площа — 13,8 тис. кв. км. (2,3% території України).

Населення — 1142 тис. осіб (2,3% від загальної кількості громадян України), переважна більшість з них мешкає в селах (57,3%).