Звичайно, коли оцінювати день 24 серпня 1991 року з висоти двох прожитих десятиліть, то нинішні політики і навіть ті, хто схвалював Акт проголошення незалежності України, можуть сьогодні робити якісь зауваження, уточнення, нарікати чи дорікати, що зроблено було щось не так, або не доведено до завершення задумане. Однак стосується це не самого доленосного документа, а того, як він утілювався в життя пізніше. Тоді ж, 24 серпня, народні депутати України першого демократичного скликання заклали фундамент, на якому розпочалося будівництво нової держави.

 Так-так, пропоную сьогодні згадати і подякувати тим, хто в серпні 1991 р. здійснив кількаденний державний переворот, — Державному комітету з надзвичайного стану, більш відомому за абревіатурою ГКЧП.

В Івано-Франківську розгорнуто найбільший у світі державний прапор України, якого торкнулися руки тисяч прикарпатців.

Коли цей прапор у 2007-му шила шахтарська вдова донеччанка Марія Беляткова, її вправні руки торкнулися 1350 кв. метрів цього синьо-жовтого полотнища сотні разів. До цієї державної святині, яку розгорнули прикарпатці на центральній площі обласного центру біля пам’ятника патрона міста — Івана Франка, додалася ще тисяча крапель доброї енергетики рук людей, які люблять і пишаються своєю Вітчизною.

Так звана «королівська» вагова категорія протягом десятиліть залишалася здобутком заокеанських майстрів шкіряної рукавички. Злам стався наприкінці минулого століття. У країні, яка дала світові таких видатних боксерів, як Джо Фрезер і Хасім Рахман, Майк Тайсон і Евандер Холіфілд, запалала нова зірка зі Сходу. 20-річний українець Володимир Кличко на літніх Іграх-1996 в Атланті став переможцем боксерського турніру у надважкій вазі. 

Ви ніколи не замислювалися над тим, що знає наша молодь про життя в Україні до часів незалежності? Це питання настільки зацікавило нас, що редакція попросила київських студентів-старшокурсників, майбутніх тележурналістів, які, власне, майже ровесники незалежності, написати маленький твір на задану тему: якою вони уявляють країну, в котрій жили їхні батьки, коли були молодими.

Мандрівка завжди починається з вибору: що взяти в дорогу, щоб у ній не обтяжувало та не муляло зайве й недоречне. Вибором вона й завершується: але відкладаються вже не речі з шафи до рюкзака чи валізи, а найяскравіші спогади про побачене й відчуте — в пам’яті, у душі.

Юні художники вибирають з дорожніх вражень те, що олівцями й пензлями осмислюється на аркушах паперу в образах. Цей шлях їхньої творчої уяви цікаво простежується на Міжнародному конкурсі дитячого малюнка «Подорожуючи Україною», присвяченому 20-річчю Незалежності нашої держави.

Хто живе в час перемін, не лише свідок, а й творець історії. Є такі, що її затемнюють. Яскраві особистості роблять  привабливою. На прикладі аграрних реформ (останні 20 років село в них перебуває)  це добре видно. Як і те, що найбільший тягар відповідальності за прорахунки і упущення ініціаторів змін несуть керівники, що безпосередньо забезпечують втілення їх у життя. Тому важливо не лише що, але хто і як робить. Критерій один: ставлення посадовця до людей, розуміння і вміння  захищати їхні інтереси. З такими пов’язують усі надії у найскладніші часи. Яготинці опорою, скажемо так, джерелом оптимізму останні двадцять років вважають Володимира Семеняку.

Народилася я разом із Україною 24 серпня 1991-го. І дуже пишаюся таким подарунком долі. Це справді щастя — зростати зі своєю незалежною державою, яку вистраждав наш щирий і працьовитий народ, жити її повсякденними  радощами і тривогами. Але водночас і велика відповідальність: саме нам історія дала унікальний шанс, отож у наших руках не лише власна доля, а й доля держави.  

Я — майбутній історик. Особливо мені до душі історія України.

Уже загальновідомий факт: з 25 тисяч українських матерів-героїнь майже 10 тисяч проживають на Рівненщині. Це жінки, які народили і виховали 5 і більше дітей. А ось сім’я Онуфрійчуків із села Моквин Березнівського району під цей, сказати б, усталений трафарет не підпадає. Річ у тім, що цих п’ятьох донечок народила мама, та їхнє виховання лягло здебільшого на плечі тата — адже матуся раптово (через інфаркт головного мозку) покинула цей світ 9 років тому…

Пересопницьке Євангеліє, створене 450 років тому, в незалежній Україні набуло статусу національної реліквії: на ньому почали присягати на вірність українському народові президенти держави.