Свою рідну школу я не впізнав: стіни її двоповерхової будівлі сяяли сонячними фарбами. Дах прикрашала єврочерепиця. Над фронтоном входу привертав увагу напис: «Донецький інститут МАУП». Ліворуч від нього меморіальна дошка повідомляла: в цьому приміщенні в 1951 — 1954 роках навчався Василь Стус.

А ще кілька років тому, коли я підійшов до школи № 75 міста Донецька, відчув щемливі почуття втрати і скорботи: ніби роками юності проїхала важка і невблаганна машина плинності часу. Стіни плакали сльозами сірої штукатурки, дерева, посаджені руками Василя Стуса і його однокласників, сумно схиляли до землі своє гілля. Про долю колись середньої школи свідчила дошка, а на ній — слова-вирок її майбутньому: «початкова» — на той час тут навчалося... кілька хлопчиків та дівчаток — «останніх з могікан» шкільного осередку.

У Брюсселі не втомлюються нагадувати про переваги країн, які об’єдналися у Євросоюз. Вони мають змогу користуватися чотирма незаперечними свободами: свободою переміщення товарів, капіталу, послуг і, власне, самих громадян ЄС.І справді, коли твоє авто перетинає лінію кордону між країнами Шенгенської зони, про який тепер нагадує лише скромний синій знак із назвою держави в колі золотих зірочок, ти відчуваєш  хвилю захоплення політичною далекоглядністю та мудрістю європейських лідерів.

Не знаю, як у кого, а от у мене вітчизняне ціноутворення подекуди викликає хвилю обурення й здивування. Ось найсвіжіший приклад.

Кілька тижнів тому в одному з вітчизняних мережевих супермаркетів придбала кавунця. Втриматись від його купівлі аж ніяк не можна було, оскільки кіло «смугастика» коштувало 0,99 грн. Ціна тішила і око, й гаманець. Особливо, якщо врахувати, що на базарі такі самі ягоди продавали по 2,50 грн за кіло.

В Ужгороді 29 серпня о п’ятій вечора сталася аварія техногенного походження таких масштабів, яких місто досі не знало. Під час несанкціонованих земляних робіт екскаватор зачепив газову трубу середнього тиску. Після того майже годину газ безперешкодно фугасив через прорив у трубі. Люди, які стали свідками аварії, розповідають, що весь цей час не могли знайти заглушку, щоб припинити витікання газу. Пожежники намагалися запобігти найгіршому, взявши місце аварії в кільце та здійснивши обхід прилеглих до небезпечної зони будинків.  

Історія, яку ми хочемо сьогодні розповісти, при всій своїй трагічності настільки багатогранна, що відразу знайти відповіді на всі запитання, породжені перебігом її подій, не просто. Зрозуміло лише одне — незахищеність простої людини перед свавіллям різного штибу негідників, помножена на неефективне судочинство, стає ледь не звичним явищем у суспільстві. Мало не щотижня ті, хто на свій розсуд обирає, кого поважати, а кого ні, хто одноосібно вирішує, що є право, а що ним не є, відверто знущаються, калічать і навіть убивають людей, але жодного покарання не несуть.  

Ця ювілейна цьогорічна дата поки що залишається в суспільно-громадському затінку. Йдеться про 40-ліття від початку будівництва першого молодіжного житлового будинку. Тоді підмосковне місто Калінінград (нині — Корольов) гриміло на весь Радянський Союз. Адже саме там було запроваджено унікальний експеримент зі спорудження молодіжних житлових комплексів. 

6 квітня цього року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження за №293 «Про підготовку та відзначення у 2011 році 40-річчя діяльності молодіжних житлових комплексів», таким чином привернувши увагу до цього питання. Тож ювілейний рубіж став приводом не тільки підсумувати набутки (якщо такі є!), а й визначитися, що саме робити сьогодні і яке майбутнє в цього починання.

 Сьогодні минає рівно 10 років, як Україна принципово і офіційно відмовилася від смертної кари, — 1 вересня 2001 року набув чинності новий на той час Кримінальний кодекс, в якому саме поняття «страта» було вилучено зі списку кримінальних покарань. Вищою мірою суспільного захисту стало довічне ув’язнення. За цією статтею зараз відбувають покарання 1714 злочинців, з яких 20 жінок. Згідно з чинним законодавством, після 25 років ув’язнення всі вони теоретично можуть сподіватися на пом’якшення свого вироку.

Відповідь на це питання сподіваються отримати учасники громадських слухань, присвячених спецрозслідуванню щодо імпорту нафтопродуктів.

Чим менше часу залишається до 1 вересня, тим сумнішими стають діти. В усякому разі ті, за ким я цього літа спостерігаю. Їм так не хочеться до школи! Мимоволі стає шкода учнів — вони вже уявляють важелезні рюкзаки на своїх спинах, домислюють, як вчителі «вантажитимуть» їх такими обсягами знань, які осягнути може хіба що вундеркінд. Що ж дивного в тому, що діти не горять бажанням іти до школи?...

Співробітники служби режиму та відділу охорони пам’яток історії й археології заповідника та спецпідрозділу ГУ МВС України в Запорізькій області «Беркут» затримали двох «чорних археологів», які проводили  несанкціоновані розкопки на території Національного заповідника «Хортиця» в районі Вирви. У злочинців вилучили металошукач, травматичну зброю, а також посвідчення членів громадських організацій.