Аби відволікти свого онука від перегляду чергової партії примітивних закордонних мультиків, дістав з книжкової полиці кілька альбомів з поштовими марками. Очі у Максима відразу загорілися, адже на невеличких мініатюрах було цікавого значно більше, ніж в однотипних мультфільмах. Тут і дивні тварини, і зображення перших парових машин, і літаки, і способи перевезення пошти в останні століття, і конструктори космічної техніки та перші космонавти... 

Ніколи не думала, що не лише в селах, а й у столиці України є вулиці без асфальтового покриття, по котрих щойно пройде рясний дощ - не пройти - не проїхати. Як виявилося, таких чимало. На одну з них натрапила, поїхавши на травневі свята до подруги, що мешкає у приватному секторі - на масиві Біличі. Побачене шокувало.

Є й такі, кому цей книжковий герой видається божевільним, а хтось не визнає і не терпить його настільки, що навіть ладен перевтілитись на якийсь час у вітряк, аби побити його дерев'яними крилами... Та не вони, а інші читачі, котрих назбиралося аж 531, нещодавно упродовж понад двох діб по черзі безперервно проголошували українською й іспанською мовами зміст безсмертного твору видатного іспанця Мігеля де Сервантеса Сааведри "Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі", визнаного найкращим романом тисячоліття, перекладеного й виданого найбільшою кількістю мов після Біблії і названого "нашою Біблією" в Іспанії. 

 Переглядаючи розважальні телепередачі, так і хочеться вигукнути: "Та рабині Ізаурі за кількістю глядачів їх рейтинг не переплюнути!" З різних опитувань відомо, що мільйонна аудиторія телеглядачів щодня прикута до голубих екранів, де веселе дійство вихлюпує картинки неперевершеного свята. Танцюристи-аматори і зірки, співаки-початківці й заслужені та народні, ті, що перемагають за гроші (і, погодьтесь, чималі - півмільйона, мільйон), або котрі успішно виходять заміж за мільйонерів - ці яскраві приклади іншого життя захоплюють настільки, що декому стає непереливки й вони кидають роботу вчителя чи слюсаря, медсестри чи двірника і також вирішують "покопатися в собі й розкрити таланти". Є такі, що з року в рік мандрують з одного шоу до другого. Між іншим, втрачаючи кваліфікацію і... зарплату. Здається, країна не працює, а задіяна в цім святі, бо сотнями, тисячами від малого до великого намагаються пробитися в ефір. І всі сподіваються на перемогу та конверт із заслуженим гонораром.

Хтось із поетів-фронтовиків сказав, що остання на часі світова бойня нібито спресувала роки. Не даремно ж учасникам Великої Вітчизняної кожен воєнний рік зараховувався за два, бо ніякі, навіть найстрашніші перипетії мирної днини не можна порівняти з тим вогненним горнилом, через яке їм довелося пройти. 

Мої діди не повернулися з війни. Коли бачу, як син на зустрічах з ветеранами тягнеться до чужих дідусів, роздивляється їх бойові нагороди, просить сфотографуватися разом з ними, стискається серце: ми не знаємо навіть місць поховань воїнів нашого роду. Одне заспокоює: у слов'янських традиціях доглядати солдатські могили й пам'ятники полеглим. Ми приносимо квіти до обелісків невідомих героїв у Чернігові і віримо, що чиясь вдячна рука покладе квітку там, де знайшли вічний спокій наші рідні. 

Днями у нашому відділі розгорнулася дискусія про покликання жінки. Природно, що чоловіча частина колективу дотримувалася думки, що славнозвісні німецькі три "к", нехай у менш гіперболізованому вигляді, і є сенсом жіночого існування. За це були звинувачені жіночою меншістю у чоловічому шовінізмі. Проте якщо серйозно, пригадую, що навіть у декретній відпустці, у тумані недоспаних ночей і у постійних клопотах, мене тягнуло до письмового столу. Адже за журналістською звичкою і з новонабутим материнським почуттям справедливості продовжувала підмічати деталі, аналізувати, порівнювати. Цікаво, що у мене, як і у всіх мої подруг-журналісток, які пішли у декрет, першим виникло бажання написати матеріал про непристосованість наших вулиць і громадських закладів для колясок (вітання Олі Прокопенко, оглядачу відділу соціальних проблем у декреті). 

Батьки добре знають: в той цікавий період, коли дитинча починає вчитися читати, краще з ним поблизу міських парканів не ходити. Бо не в міру активне маля, намагаючись показати свою грамотність, починає по складах голосно озвучувати надряпане на дошках. Ця засторога хоча й застаріла, але актуальна й досі. Хоча тепер на солідній відстані від дітлахів (та й дорослих) є необхідність тримати не тільки оті паркани, а й... книжки. Так-так - книги художньої, вибачте, літератури, зразки якої цілком легально можна купити в книгарнях чи взяти в бібліотеках. 

До чого лишень не вдавалися комунальники, аби змусити нас - споживачів їхніх, інколи навіть не дуже якісних, послуг - сплачувати за них вчасно. Спочатку лякали пенею. Мовляв, якщо не внесете гроші до 30 числа, потім, крім власне боргу, заплатите ще й штраф. Проте, як розповіла колега, яка пише на цю тематику, не такий страшний чорт... Полякати споживачів комунальники не забули, а ось розробити механізм, за яким цю пеню нараховуватимуть, часу й натхнення в них не стало. Тому... Знову довелося їм вигадувати "велосипед". Цього разу у вигляді "пряника" - сплатіть гроші до 20 числа й отримаєте знижку 6-8% плати за обслуговування будинків. Такий підхід зацікавив багатьох киян. 

Ми те, що ми їмо. Не погодитись із цим висловом украй важко. Особливо коли йдеться про дітей. Якщо уважно подивитись на малечу, яка грається на дитячому майданчику, не можна не помітити, що одні постійно крутяться-вертяться, кудись біжать, а інші навпаки - спокійно граються і розсудливо ставлять запитання вихователькам про все, що їх цікавить. Розмовляючи з дітьми одного віку, не можна також не помітити різниці в їхньому розвитку. Приміром, одна дитина в три рочки вже розповідає вивчені напам'ять віршики й розмірковує, як кажуть, "як стара людина", а інша - тільки окремі слова вимовляє, зате все бігає, бігає, бігає...