У взаєминах «влада — громадянин» найвразливіше місце — довіра. Втратити її легко, а здобувати доводиться важкою щоденною працею. Надто в такій царині як місцеве самоврядування, найближчому до людини рівні управління, котрий у нас, відповідно до європейських державницьких засад, визначається шляхом безпосереднього прямого виборчого права.

Як правило, на заклик «Наших б’ють!», коли йдеться про журналістів, відгукуються самі журналісти. Пояснення прості — елементарна корпоративна солідарність та розуміння того, що подібне може статися із тобою. Справи про перешкоджання законній професійній журналістській діяльності нечасто потрапляють до суду чи в поле зору прокуратури та інших правоохоронних органів. Виключно після того, як вони набули широкого розголосу. Або їм надали такого розголосу. Втім, на конфлікт, який виник між представниками миколаївських медіа та працівниками відділу управління податкової міліції Києва, все ж таки відреагувала прокуратура і порушила кримінальну справу. 

 Про ветеранів війни нині згадують досить часто. Добре, що приводи трапляються — то День Перемоги, то 70-річчя початку війни… Як зауважила якось при зустрічі одна з черкаських ветеранів — Лідія Андріївна Даниленко, добре було б, аби про таких, як вона, не просто іноді згадували, а створювали їм умови для нормального життя, включаючи й пенсійні виплати, можливості для лікування й спілкування між собою та представниками місцевої влади. Останнє не менш, а, може, й більш важливе, ніж усе інше. 

 Останнім часом мережа супермаркетів розвивається настільки швидко, що споживач іноді ламає голову: який з них обрати.  Щоправда, тут не треба питати чиєїсь поради. Варто подивитися уважніше на продукцію, скуштувати її, оцінити якість і можна прийняти рішення — це торговельна точка твоєї родини чи ні.

Цього разу «черговим» прямої телефонної лінії Кабінету Міністрів був керівник Міністерства культури і туризму Михайло Кулиняк. Здавалось, головними дозвонювачами мали бути працівники галузі, люди, яких цікавлять проблеми культури і яким є  що запропонувати для її піднесення. Але перше ж звернення порушило, здавалось, логічне передбачення. 

Давно відшуміло свято Перемоги. Але на Пагорбі Слави в Черкасах ще й досі відчувається святковий дух, турбота нащадків про те, щоб не згасала пам’ять про тих, хто ціною власного життя захистив сьогоднішній мирний день. Про них нагадує й монумент «Батькіщина-мати», встановлений тут на честь визволителів ще в 1977 році.  

 Великою ложкою дьогтю на святі останнього дзвоника моєї дочки цього року стали слова вчительки, яка звернулася до батьків з проханням не розходитися і визначитися шляхом голосування, яку другу іноземну мову вивчатимуть їхні діти у п’ятому класі. Оніміння, яке переросло у хвилю обурення, викликала, звичайно, не сама пропозиція, а «мовний асортимент», який було запропоновано. Батьки повинні були обирати між німецькою і… російською мовами. 

Після того, як на зелене світло мене двічі ледь не збив автомобіль, на світлофори більше не реагую. Дорогу переходжу лише тоді, коли впевнена, що встигну перебігти перед машиною. Днями у своїй правоті переконалася ще раз, ставши свідком дикого випадку. Жінка переходила вулицю до трамвая, який стояв на зупинці, й  ледве не потрапила під колеса вантажного мікроавтобуса. Під моторошний зойк усіх, на чиїх очах розгорталась ця жахлива картина, водій загальмував в останню мить. Однак не заціпенів від стресу, а обклав жінку таким «відбірним» матом, що на її захист кинувся навіть якийсь чоловік напідпитку й почав пояснювати лихачеві правила дорожнього руху. Той і справді не мав про них жодного поняття, бо замість того, аби зупинитися позаду трамвая, що стояв на зупинці, їхав просто на пасажирів, які прямували на посадку. 

Герой народного анекдоту, котрий вважав, що картоплю треба садити вночі, аби оті гемонські колорадські жуки не побачили, напевне, мав рацію. Інакше чому б чернігівці вирішили ще й поливати городину лише після того, як добре стемніє?

Уявіть собі картину: у чорну-пречорну ніч на чорних-пречорних грядках швендяють чорні-пречорні постаті… То не сновиди і не примари, а такі собі прості порядні городники цілком таємно, аби жоден шкідник не пронюхав, поливають капусту…

На корпункті «УК» в Рівному пролунав дзвінок:

— Це постійний читач вашої газети, учасник Великої Вітчизняної війни Дмитро Сопронюк із Демидівки. Як дитині війни мені належить надбавка до пенсії: є навіть відповідне рішення суду на мою користь. Але у місцевому відділенні Пенсійного фонду його не виконують. Навіть попри те, що ще 11 березня я особисто завіз це рішення до виконавчої служби області. Натомість єдиний телефон виконавчої служби, за яким можна отримати інформацію, постійно зайнятий — навіть о 7-й ранку і після 18-ї вечора…