Українців, які щодня в години пік змушені користуватися громадським транспортом, важко чимось здивувати. Люди вже звикли до того, що переважна кількість водіїв вважають автобус, яким керують, учасником дорожніх перегонів. Перемогти — означає обігнати маршрутку, яка їде попереду, і набрати якомога більше пасажирів. А на зауваження тих, хто хоче безпечно доїхати до потрібної зупинки, водії в кращому разі відмовчуються. Часто ті, хто на власному автомобілі їдуть поряд з маршруткою і бачать, як вона легко обганяє легкові авто, обурюються: стільки людей у салоні — і така швидкість!  

Кілька днів тому зателефонували з Глухівської райдержадміністрації з пропозицією, як і торік, узяти участь у традиційному травневому вшануванні пам’яті Тараса Шевченка. Саме територією цього району пролягала остання дорога труни з прахом Кобзаря, коли він назавжди повертався на Чернечу гору під Каневом. Тож у селі Шевченкове з минулого року відновили традицію проведення пам’ятних заходів. 

У Краснодонському районі, у колишній гірничій виробці, вхід до якої перекрило підмитим дощами грунтом, завалило хлопчину віком 23 років. На поверхні залишився тільки мобільний телефон. За ним постраждалого й ідентифікували. Односельці одразу викликали рятувальників. Бідна худенька мати поривалася рити пісок сама, навіть своєю хворою рукою. Друзі молодика схопилися за лопати. 

Порушник законів, правил і норм моралі шкодить рівно стільки, скільки йому дозволяють. Схоже, в столиці таким дали зелене світло. От і діють вони за принципом: «Посади свиню на лавку, а вона й ратиці на стіл». Особливо це добре видно навесні, коли відкрились усі приховані смітники і нанесені місту рани нахабними його жителями.

Настав час прибирання: влада оголошує суботники, аврали, повідомляє про мільйони гривень, виділених на благоустрій. Але мовчить про головне: «Чисто не там, де підмітають, а там, де не смітять». З цим у столиці найбільша проблема. Народжена вона безкарністю тих, хто за рахунок ближніх облаштовує власний комфорт. 

Україна після ратифікації Конвенції про права інвалідів взяла на себе зобов’язання щодо забезпечення прав людей з особливими потребами на отримання відповідної освіти, роботи, житла. Для виконання цих зобов’язань Кабінет Міністрів ухвалив постанову про Державну цільову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року». Але передбачені заходи і виділене фінансування витрачатимуть намарно, якщо стан справ із працевлаштуванням молодих інвалідів залишиться таким, яким він є нині.  

Днями трапилася освітянська інформація, що не могла не зацікавити. У деяких школах на Київщині, в Луганську, окремих інших регіонах країни як своєрідний факультатив пробують запровадити уроки… риболовлі.

Несподівано? Багатообіцяюче? Захоплююче? Авжеж. Бо, як стверджують організатори і учасники такої новації, це дає змогу «вполювати» не одного, а цілу зграю зайців. І насамперед — наблизити навчально-виховний процес до природи, а саме річок, водойм, пташок і, звісно ж, риби — тієї самої, без якої не можна уявити жодної великої води. 

Зранку приплентав сусід, щоб разом пошукати причину свого кепського самопочуття.

— Чого в мене у голові шумить, в роті пересохло і кволим себе почуваю? — сумно питає з порога.

Бачу, в дружини засвербів язик, аби висловити популярну версію вранішніх страждань. Однак вона вчасно згадала, що неборака непитущий, бо, за його ж словами, «свою цистерну вже видудлив», тому мовчки пішла шукати якусь пігулку. 

Картина, яку довелося бачити ще на початку 90-х, досі не йде з пам’яті. Поблизу центрального ринку в Сумах біля входу в магазин лежав юнак 20–22 років. Худий, виснажений, він силкувався підвестися, однак рухи в нього були рвійні, конвульсійні, розмашисті — на п’яні зовсім не скидалися.

Коли під’їхала карета «швидкої» і медики оглянули пацієнта, стало зрозуміло: хлопець добряче передозувався наркотиками. І забрали тоді його не до витверезника чи міліції, а до наркологічного диспансеру. Як зараз чую слова однієї жінки, яка стояла поруч: юнак уже не жилець на цьому світі, дні його пораховані. І вона мала рацію. 

Дбайливі батьки завжди переймаються не лише тим, що їсть, носить їхнє чадо, чим грається, а й у яких умовах грається. Останнє можна легко проконтролювати вдома, чого не скажеш про вулицю. Особливо важко це робити, коли дитячий майданчик у дворі не обгороджений. А такі, на жаль, майже всі. 

Ось і заходять на них не лише маленькі діти, на яких вони і розраховані, а всі, кому заманеться. І якщо гойдалки та гірки виживають після набігів підлітків (у них чомусь постійно виникає бажання щось зламати), а лавки — після посиденьок веселих компаній, то майданчикам неодмінно в прямому значенні цього слова підмочують репутацію чотирилапі друзі людини.

Не пробачу. Тим, хто нищить Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник, — не пробачу. Тим, хто лобіює передачу найцінніших лісів цього заповідника під забудову. Тим, хто таким чином нищить Ялту і весь Південний берег Криму як курорт, як унікальну оздоровницю.

Мова про майже тисячу гектарів лісів, які хочуть забрати у Ялтинського заповідника. Офіційно — для «розвитку» селищ Великої Ялти. Неофіційно — для дерибану під забудову. Але хоч би якою була причина вивести з-під суворої охорони зарості кримської сосни та ялівцю — результат буде один: втрата величезною територією Південного берега Криму курортної функції. Втрата найціннішого — кліматичного чинника. Який забезпечує — поки що — лікування бронхолегеневих та багатьох інших захворювань.