На початку ХХІ століття на Лук’янівському цвинтарі в Києві встановили надмогильні хрест і плиту з написом: «Володимир Наумович (1894 — 1918). Володимир Шульгин (1894 — 1918). Тут поховано учасників бою під Крутами 29 січня 1918 року, які загинули за волю України. Слава Героям! «Нема любові понад ту, що окропила кров’ю Крути…» 

Відповідне розпорядження підписав голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко. Уже почала працювати новостворена робоча група, яка відповідає за організацію заходів із святкування 80-річчя від дня народження В’ячеслава Чорновола. Це має важливе значення не лише для вшанування пам’яті видатного земляка, а й для кожного українця, вважають на Черкащині. 

Ініціатива українського уряду щодо реформування державного управління, надання органам місцевого самоврядування реальних важелів для виконання їхніх повноважень знайшла широку підтримку міжнародної спільноти. Відчутну допомогу щодо проведення реформ в Україні надає ЄС, де давно подолали шлях децентралізації, який лише після Революції гідності обрала наша країна. Наскільки нам це вдається, що потрібно ще зробити, чому не завжди виходить досягти накресленого — про це наше інтерв’ю з керівником Програм співробітництва Представництва Європейського Союзу в Україні Берендом де ГРООТОМ. 

Від минулих поколінь українці отримали багату історико-культурну спадщину, яка прийшла з глибини віків, символізуючи походження та етапи розвитку нашої держави. Наші предки оберігали їх як святині.

Підвищений інтерес сучасних дослідників до історії розвитку культурної спадщини України, активізація та розширення дослідницької проблематики є підтвердженням зростаючих потреб суспільства пізнати своє минуле, об’єктивно і неупереджено оцінити внесок окремих особистостей у розбудову української історії та культури.

Яскравий життєвий шлях пройшов Георгій Васильович. Шлях, повністю відданий служінню своєму народу, справі, в яку він свято вірив і робив її самовіддано, пристрасно, професійно.

Народився Георгій Васильович Дзісь 1 листопада 1926 року у Києві в сім’ї науковців-аграріїв, нащадків давнього козацького роду. Дитинство і юність минули у Ніжині від чуйним піклуванням бабусі, адже батько був репресований у 1937-му. Роки німецької окупації, тяжкі повоєнні часи, виснажлива робота в полі сформували і загартували характер юнака. 

«Я вдивляюся в сімки пильно — в кожній з них так замало років. Коли ж дві — серце б’ється сильно, бо не віриться, що всі мої. Бо в дві сімки оці вмістились Світова і оця вже війна. Бо в двох сімках оцих засвітилась не з моєї вини — та… вина. Бо на першу родитись спізнився, а на цю, бачте, я поспішив. То й виходить, що я провинився — що між війнами я весь час жив».

Це абзац про провину, якої насправді немає, з вірша Леоніда Вернигори «Собі на 77». 20 жовтня у найповажнішого за віком голови облпрофради в Україні день народження. Але і нині полковник (це його військове звання) Вернигора усе ще впевнено сидить на коні. Напередодні нашої з ним зустрічі він саме повернувся з Німеччини, куди літав як керівник полтавської делегації. 

Мені довелося у 1960-х роках працювати разом із Геннадієм Киркевичем в управлінні справами Ради міністрів УРСР. Тож хочу розповісти про його бойовий і трудовий шлях. 

Приймає численні вітання з нагоди 85-річчя Іван Дзюба. Здається, більше й додавати нічого не треба: ні почесних звань, ні нагород, ні численних оцінок політичних і культурних діячів, ні наводити цитати з енциклопедичних видань про його життєві й творчі віхи. Без перебільшення можна говорити, що його ім’я інколи набуває ознак легендарного: чого варто те, що працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» багато співвітчизників вважають одним із найбільш довершених досліджень, що дає відповідь на численні питання і нинішньої України. 

Відзначаючи 25 річницю з часу проголошення незалежності України, ми згадуємо історичні події й борців за незалежність держави. Виповнюється 140 років із дня народження одного з активних діячів українського національного руху 1917—1920 років, голови першого уряду Української Народної Республіки доби Директорії Володимира Чехівського. 

Є люди, на яких земля тримається; менше таких, які її обертають. Юрій Іллєнко був серед тих і тих своїм. Журналістика подарувала мені зустрічі з видатним українцем. Він до останнього створював масштабні повідомлення у провокаційній формі, які не залишали байдужими співвітчизників із комплексом меншовартості.

«Я у другій половині ХХ століття примудрився опинитися в усіх епіцентрах української  культури», — якось зазначив Юрій Герасимович. Досить скромно. Адже як академік Європейської кіноакадемії, куди обирають завдяки світовому визнанню, він щорічно рекомендував номінантів премії «Фелікс», а вона визначає тренди у глобальній естетиці.