Кілька років тому сільський учитель Володимир Лопатін захопився новою для себе справою — на занедбаних землях Новопетрівки посадив плодові дерева. Перший фруктовий сад з’явився біля школи. Згодом ідею Володимира ошляхетнити село садами підхопили учні та вчителі, місцеві жителі. Нині в Новопетрівці вже кілька садків і скверів, які висадили небайдужі односельці, а чи не в кожному подвір’ї є фруктові дерева, саджанці яких подарував Володимир Лопатін

Петро Михайлович Таланчук народився 1 липня 1938 року на Київщині в селянській родині. Його біографія типова для багатьох вихідців із села, які з притаманними їм наполегливістю і старанням вчилися, щоб потім вчити інших рухати науку, а отже, й науково-технічний прогрес. По закінченні сільської школи він працював у колгоспі, служив в армії, навчався у військово-морському училищі. Одержав фах інженера в Київському політехнічному інституті, пройшов шлях від студента до ректора цього відомого вишу. Будучи ректором, дав дозвіл провести перший всеукраїнський з’їзд «Руху» в приміщенні Політеху. Він був першим міністром освіти незалежної України (лютий 1992-го — 6 липня 1994 р.). Заслужений діяч науки і техніки, дійсний член Академії педагогічних наук, президент громадської Академії інженерних наук, член чотирьох міжнародних академій, автор 50 запатентованих винаходів, відомий в Україні політичний і громадський діяч, Петро Таланчук нині є президентом Університету «Україна», почесним ректором Національного технічного університету «КПІ». 

Червневої днини ми зустрілися в Парку Слави. За хвилинку на довгу лаву присів молодик, який почав дослухатися до нашої розмови. Письменник не звернув на нього уваги і запалив цигарку, я увімкнув диктофон

Зі США надійшла сенсаційна звістка: 17-річний учорашній школяр із Закарпаття Валентин Фречка виборов гран-прі світового конкурсу молодих учених «Олімпіада геніїв». У конкурсі, в якому брали участь понад 1300 представників різних країн, винахід українця оцінили найвищими балами. Цього призу разом з нашим співвітчизником удостоєно ще лише одного учасника із країни-господині

Складові життєвого шляху Сергія Пирожкова формують образ ученого, державника, українського патріота, який зробив вагомий внесок у  вітчизняну демографічну науку: як  директор-організатор розбудовував  Національний  інститут стратегічних досліджень, майже десятиліття представляв незалежну Україну в ранзі посла, чимало робить на ниві структурного розвою Національної академії наук України

Одна з найстаріших кіностудій світу — Одеська — 100-річчя наступного року зустрічатиме без найвідомішого свого кінорежисера Кіри Муратової, якій довелося попрацювати в її стінах навіть прибиральницею. Кіра Георгіївна була проти офіційної церемонії прощання. З офіціозом у неї були напружені стосунки, неполіткоректні висловлювання визначної мисткині збурювали до гніву стосовно неї та її фільмів. 

Художниця Наталія Басараб добре знана на Тернопіллі живописними роботами, графікою. Але вже майже 20 років її захоплення — лялькарство. І творить вона переважно образи відомих акторів театру й кіно, кіногероїв. З дитинства пані Наталія любить дивитися художні фільми. І не лише тому, що батько був сільським кіномеханіком: каже, кіно для неї завжди було світом пізнання

Олександр Савенко має унікальний професійний профайл, досвід головного редактора газети та журналу, президента Національної телекомпанії України та очільника Держкомтелерадіо. Йому вдавалося паралельно поєднувати й адміністративний, і журналістський досвід, то він сам жартома називає себе «синтетичним журналістом». Олександр Савенко керував Укрінформом неповні три роки. Без сумніву, проникаючи у «механіку» роботи інформаційного агентства та відчуваючи його пульс. Ця розмова — одна з серії інтерв'ю, присвячених 100-річчю агентства, — здається нам цікавою

Дмитро Коноваленко, колишній начальник відділу кадрів серійного заводу, зустрів звістку про війну у Львові. Там він працював у райкомі комсомолу, а потім став наймолодшим головою Львівської міськради. Дмитро пройшов з боями від Львова до Києва у званні політрука Південно-Західного фронту. Захищав Львів, Тернопіль, Житомир. Визволяв від нацистських загарбників Кривий Ріг. Двічі був пораненим. У вересні 1944-го його комісували як інваліда ІІ групи. З окопу в Дніпродзержинську його, контуженого, витяг… санітарний пес. А лікар-хірург на згадку подарував йому маленьку вівчарку

Ще зовсім недавно ми вітали Юрія Володимировича з 88-річчям і бажали випити чарку на його 100-річчя. На жаль, 27 лютого його не стало. 7 квітня виповнилося 40 днів, як він пішов із життя. Розмова, яку пропонуємо до вашої уваги, відбулася в листопаді 2016 року. Але тоді Юрій Володимирович через скромність запропонував почекати з публікацією. Мовляв, про нього і так часто пишуть. Я погодилася, але зазначила, що про таких людей, як він, ще довго писатимуть. Дуже сумно, що в минулому часі