Коли керівник експедиції Георгій Сєдов помер, двоє вцілілих матросів спершу спробували донести тіло покійного до судна, з якого вони пішли в подорож. Та потім від цієї ідеї довелося відмовитися і вони взялися поховати його на скелястому березі. Зверху поклали купу каміння і встановили хрест, зв’язаний із двох лиж. Коли вирішили йти далі, помітили, що зник улюбленець лейтенанта — пес Фрам. Той ховався за могилою, тікав від людей і ніяк не хотів іти за ними. Матроси побрели, а вірний пес так і залишився помирати в крижаній пустелі біля могили рідної йому людини.

Ось так трагічно закінчилася подорож до Північного полюса, на яку наш відважний земляк наважився сто років тому. 

Нещодавно знаному мистецтвознавцю Тетяні Кара-Васильєвій було вручено Національну премію ім. Тараса Шевченка за монографію «Історія української вишивки». В ній автор досліджує традиційні способи і техніку вишивки в різних регіонах України. Поза сумнівом, символи на традиційних українських вишивках і вишиванках є закодованою інформацією-мрією жінки про ідеальне влаштування світу. До розгадки суті цього феномену впритул наблизився інший дослідник — Валентин Мойсеєнко. Його мрія — показати в найбільших містах України і місцях комплексного проживання українців за кордоном експозицію чоловічих вишиванок з традиційним кодом єдності чоловічого і жіночого начал і видати про це фотоальбом.  

180 років тому в місті, яке тільки започатковувало свою славну історію, почали зводити комплекс унікальних казарм для матросів флотських екіпажів. Унікальних за масштабом, площею, інженерними комунікаціями, архітектурою. Символічно, що нове життя і новий статус Старофлотські казарми отримали в рік ювілею початку будівництва, 75-річчя з дня створення області та напередодні 100-річчя Миколаївського краєзнавчого музею. Який зв’язок між приміщеннями для матросів та музеєм, у якому зберігається вся історична і культурна спадщина області? Безпосередній. Там, де раніше розташовувалися флотські екіпажі, відтепер розмістилися зали обласного музею.  

З усього Закарпаття протягом п’яти років звозили дерев’яні споруди, яким по сто, двісті й навіть більше років. Кожну колоду чи стовпчик попередньо нумерували, а на новому місці їх збирали. І в червні 1970-го відкрили по сусідству з Ужгородським замком Закарпатський музей народної архітектури та побуту, який став першим в Україні, влаштованим просто неба. У світі такі установи іменуються сканcенами. Тоді його нинішній директор Габріела Андял лише почала свій трудовий шлях у краєзнавчому музеї. Вже через кілька років вона перейшла в «хатки», а останні 12 літ очолює цю музейну установу.  

Одному із «семи чудес Полтавщини» — Полтавському краєзнавчому музею — 120 років. Біля його витоків стояли вчені й митці світового масштабу — Василь Докучаєв, Володимир Вернадський, Вадим Щербаківський, Василь Кричевський, Іван Зарецький. Тут побували президенти і прем’єр-міністри, дипломати і космонавти. Тільки за останні 20 років заклад відвідали 6 мільйонів громадян України та зарубіжжя. За цей час музейну скарбницю поповнено на 25 тисяч експонатів. А загалом колекційна збірка налічує їх близько 300 тисяч!  

Повз музей ім. Устима Кармалюка, що в райцентрі Літин на Вінниччині, проходить дорога державного значення, поряд парк. Буває, стане легковик і його пасажири просять: «Розкажіть нам про цього рекетира». Працівники музею зауважують, що рекетира в них немає, та у відповідь чують: «А що — він не був розбійником, не грабував?» Буває й інше. «У нас є Олекса Довбуш. Ми його називаємо нашим Робіном Гудом. А свого Кармалюка як ви називаєте? Теж так? То розкажіть про нього».

Музей розміщений у кімнатах стражників колишньої фортеці-в’язниці. А через двір від оглядових залів розташована ще одна, а можливо, основна пам’ятка історії — двоповерхове приміщення в’язниці, з якої 4 рази тікав Кармалюк. Втім, ця територія не доступна для огляду. Будівля колишньої в’язниці перебуває у вкрай занедбаному стані, давно не використовується, але музеєві її не передають. А є що в ній побачити: стіни завтовшки 1,6 м, підлога «паркетна» (цеглу покладено ребром), також частково збереглися дерев’яні перила і грати на вікнах. Мимоволі переймаєшся питанням: як звідси можна було втекти? Та це другорядне: складніше зрозуміти мотиви усіх діянь народного месника. Й донині цікавість до цієї історичної постаті неабияка. Зокрема на районний конкурс «Лицар українського духу», оголошений до 225-річчя з дня народження Кармалюка, надійшло 57 робіт. Завдяки чому цей герой живе в народі? Про це розмовляю з директором музею Вірою ТКАЧ. 

Цьогорічні  ювілеї утворення в  лютому 1932 року Вінницької, Дніпропетровської,  Київської, Одеської та Харківської областей, окрім урочистих зібрань, на яких переважно йдеться про нинішні здобутки та прийдешні перспективи, — ще й хороша нагода згадати окремі історичні аспекти формування адміністративно-територіального устрою нашої держави. Передусім тому, що реформування цієї важливої сфери державного буття і сьогодні стоїть гостро, оскільки за багатьма параметрами вже не відповідає вимогам нашого часу, значною мірою гальмує сталий розвиток територій.

Проблемі походження й міграції давніх угрів (мадяр) з Приуралля до Карпатської котловини присвячені численні праці угорських, російських та українських дослідників. Та все одно в цій історії залишаються білі плями. Передусім досі не було чітко окреслено шлях, яким вони переміщувалися і де саме проживали у VIII — IX ст. Визначити його допомогли знайдені на Полтавщині артефакти. Про це наша розмова з археологом Олександром Супруненком.  

 Майже тисячу років тому подорожні йшли до Чернігова, який був центром об’єднання слов’янських племен сіверян, тією ж київською дорогою, якою нині мчать автівки. Минувши браму, піднімалися на Дитинець, укріплений ровом, валом та дерев’яними стінами, і зразу  завмирали, затамувавши подих, перед пишним княжим палацом, єпископським двором та предивними як на той час обрисами храму Спаса. Тоді, напевно, на Дитинці не було таких велетенських старих дерев, як тепер. А нині треба ступити в їх затінок і пройти вперед, доки сяйнуть хрестами вежі літописного собору, вперше згаданого в «Повісті минулих літ» 1036 року.

Злегка проводжу рукою по білосніжній стіні й відчуваю зашпори в пальцях: родовід чернігівських князів іде з глибини століть, а Спаський собор заклав внук ключниці Малуші і князя Святослава, син князя Володимира, котрий хрестив Русь, і полоцької княжни Рогнеди — перший літописний князь Чернігова хоробрий воїн Мстислав Володимирович, брат Ярослава Мудрого. Можливо, саме тут, де я торкаюся стіни, лишився невидимий відбиток його долоні…

Історичний 1917-й став роком початку боротьби народів Росії за національно-державне самовизначення, що привело до протистояння різних політичних сил, громадянської війни, утворення великої світової держави — ССРР з іншим суспільно-політичним ладом. Для України, яка опинилась у самому центрі тих драматичних подій, це був рік спроби знайти свою незалежність.