Село Нижня Апша для закарпатців — що Конча-Заспа для киян: на одиницю площі тут стільки шикарних котеджів, скільки не буває в жодному  іншому населеному пункті. Кількаповерхові будинки прикрашають арки, а дахи підпирають колони, облицьовані мармуром і дорогим кахелем. Жоден із них не отримано у спадок і не подаровано кимось з олігархів, а зведено за власні кревні, трудові гривні.

Про жителів Нижньої Апші, переважно румунів, кажуть, що вони трудоголіки. Хтось займається «човниковим» бізнесом, хтось відкрив магазин у столиці, хтось заснував власне підприємство. До останніх належить і 35-річний Василь Дан. Третину життя виготовляв покрівельні матеріали — металочерепицю та профнастил. Замовників не бракує, і здавалося б, можна на цьому «конику» їхати аж до пенсії. Аж ні! Знайшов для себе нову справу — козівництво. «Це моє хобі», — каже Василь, перебуваючи в новому для себе статусі фермера. 

Саме такого висновку дійшли учасники нещодавніх слухань у Комітеті Верховної Ради України з аграрної політики та земельних відносин. Сільгоспвиробники, Мінагрополітики та парламентарі з аграрного й податкового комітетів виступили за збереження податкових пільг для аграріїв до 2018 року, як це передбачено коаліційною угодою. Вони нагадали Президентові України Петру Порошенку, Прем’єр-міністрові Арсенію Яценюку, керівникам депутатських фракцій про попередні домовленості коаліції, підготувавши резолюцію у відповідь на пропозиції Мінфіну й МВФ скасувати пільги аграріям. Поки що офіційних відповідей від органів влади підписанти не отримали, та вже є перші спроби провести скасування пільг без обговорення у профільних комітетах. На це аграрії у вівторок відреагували кількатисячним мітингом під стінами Верховної Ради. 

Питання відродження вітчизняного насінництва турбує аграріїв не перший рік. «УК» неодноразово порушував цю проблему, і позаторік у Міністерстві аграрної політики та продовольства навіть заявляли, що вже за кілька років під час посівних кампаній ми використовуватимемо тільки вітчизняне якісне насіння. Але ці чиновницькі заяви, на жаль, залишилися тільки добрими намірами. А за нинішнього стану справ в економіці виконати це завдання ще проблематичніше.

Чому? Бо в державному реєстрі сортів рослин України частка іноземної селекції становить уже майже 50% і щороку збільшується. Український ринок насіння стрімко захоплюють західні селекційно-насінницькі фірми. Прокоментувати ситуацію ми попросили провідного насіннєвода України, зокрема Полтавщини, Олександра Кочубея.

Широковідома акція могла б знайти нове звучання на Луганщині, трансформувавшись на захист підприємств, що залишилися або переїхали на підконтрольну Україні територію, але страждають через затоварення. Хлібопекарські підприємства Луганщини нині ви користовують лише 61% потенціалу — інші обсяги споживання забирають сусідні області. Така сама ситуація і в масложировій галузі: завантаженість — 33%, тож потрібно терміново шукати нові ринки збуту. Пояснення цього феномену — закриття провезення товару на непідконтрольні Україні території, куди ці підприємства традиційно постачали до 75% своєї продукції. 

Громадянин Німеччини Мішель Якобі, подорослішавши, не захотів залишатися у рідній країні. Змінив забезпечене і впорядковане життя вдома на необлаштоване, але повне несподіванок в Україні. Тут, у закарпатській глибинці, ось уже сьомий рік вирощує карпатських буйволів.

Він був вражений, коли дізнався: тварин, яких віками тут вирощували і яких ще півстоліття тому було понад тисяча, нині залишилося чотири десятки голів. Місцеве населення безжально здавало їх на м’ясо!

Ті, хто вперше потрапляє до Підопригорів, які лежать у слобожанській глибинці на чималій відстані від гомінких автострад, спершу не ймуть віри: невже можливий такий вишуканий порядок і особлива зовнішня естетика в селі? І насамперед — перед адміністративним приміщенням підприємства «Надь», де зачаровує все: і акуратно вимощена плитка, і світла будівля, й лавочки з вигнутими ажурними спинками, і молоді деревця. А квіти, здається, заполонили весь навколишній простір. І не тільки на клумбах, а й у горщиках, у вигляді вигадливої ікебани, яка по-особливому сприймається тут, в українській глибинці.

Усе це завдяки вмілому, мудрому і висококультурному господарюванню, яке сповідує керівництво сільгосппідприємства. І навіть у вихідний — день нашого приїзду — на клумбах клопоталися жіночки, які висаджували щойно привезену розсаду ромашок. 

Заховавшись у свіжій зелені садків, ніби потонувши у казковій мальовничій долині, звідки визирають біленькі чепурні будиночки та золоті бані новозбудованої церкви, Богуславець живе щоденним напруженим життям, яке важко до кінця зрозуміти людині, далекій від села. Тут прокидаються рано на світанку, люди йдуть на ферму, тракторну бригаду. Пізніше вранішню тишу бентежать учні місцевої школи, що, весело підстрибуючи, прямують до свого навчального закладу. Потім усе стихає. Тільки прошелестить авто директора місцевого СТОВ «Прогрес» Василя Лисенка, який уже багато років поспіль дає лад усьому господарству та селу, що стало для нього рідним.

Після заяви Президента України про необхідність визначитися з ринком землі сільгосппризначення у країні розпочалися жваві дискусії. При цьому одні учасники обговорення ратують за скоріше запровадження ринку землі, другі вважають, що до цього ще слід добре підготуватися, а треті виступають проти купівлі-продажу землі.

А між тим, українське село — колиска нашої культури і духовності гине. З мапи України щезають цілі села. Молодь покидає їх — їде у міста або емігрує в успішніші країни. Тому рятувати українське село потрібно негайно, поки там ще залишилося хоч трохи людей. 

Нарешті з вуст нинішнього керівництва держави звучать заяви про пріоритетність аграрної галузі, чого не спостерігалося досі. І якщо нині потенціал АПК країни в середньому використовують на 50%, то 100% рівня можна досягти, лише активізувавши реформи з урахуванням пропозицій науки. 

Посівна у краї проходить у складних умовах: несподівано дощова погода, жодного форвардного контракту з Аграрним фондом України, що дало б змогу взяти безвідсотковий кредит на добрива та пальне, мінування близьких до лінії розмежування земель. Розраховувати аграріям доводиться лише на талан та власну кишеню.

Торішні ціни на соняшник та кукурудзу (вдвічі вищі, ніж зазвичай) зумовили «моду» на них серед аграріїв нинішньої весни. До того ж через постійні дощі у краї не змогли в оптимальні терміни посіяти ранні ярі зернові.