Переміщення колон із товарами першої необхідності в онлайн-режимі відстежував Перший Національний канал у рамках проекту «Про головне». Понад 70 автомобілів із майже 800 тоннами вантажу приїде до міста Старобільськ на Луганщині. Там «гуманітарку», згідно з міжнародними нормами, приймуть представники Міжнародного комітету Червоного Хреста. Вони вже розподілять крупи, борошно, макаронні, кондитерські вироби, м’ясні та рибні консерви, соняшникову олію, мед, засоби гігієни, товари для дітей, медикаменти серед донеччан та луганчан, які живуть у підконтрольних терористам зонах. 

З Ганною познайомилися на початку 2000-х, під час кампанії проти так званих преміксів. Йшлося про півтори тисячі тонн токсичних відходів, які завезли в Закарпаття із сусідньої Угорщини і кинули просто неба. Організатори оборудки набили кишені мільйонами доларів, а сотні закарпатців поплатилися здоров’ям. Позбутися отрути вдалося тільки завдяки тиску таких небайдужих громадян, як Ганна, що волонтерила в громадській організації «Бюро екологічних розслідувань».
Під час Революції гідності Ганна Гопко була серед організаторів Громадського сектору Майдану.  Далі хотів написати «а після перемоги над режимом Януковича узялася за…», та Ганна заперечила таке формулювання: «Це тільки самого диктатора в Україні немає. Система ж Кучми-Януковича нікуди не зникла. Вона модифікувалась і озброїлась риторикою Майдану. Деякі з тих, хто нині при владі, яку отримали завдяки романтикам революції (а могли сидіти в камерах), продовжують стару практику. Корупція процвітає й надалі, суди ухвалюють неправосудні рішення». 

Мабуть, ще ніколи в історії Україна не бачила такого жахливого, як нині, поєднання водночас брехні й правди, відвертої зради інтересів держави її продажною верхівкою та проявів небаченої самоорганізації, патріотизму й консолідації  суспільства, кинутого напризволяще. Напевне, ще ніколи не було й такого ганебного масового дезертирства працівників силових  структур та вражаючого героїзму і самопожертви на Донбасі в боях з терористами та російськими найманцями тисяч бійців Нацгвардії, добровольчих батальйонів, воїнів-десантників. 

Якщо не вдалася пряма агресія під виглядом «гуманітарного конвою», треба спробувати перемогти хоча б на пропагандистському фронті. Мовляв, люди на Донбасі страждають,  а українська влада не дає змоги сердобольним сусідам  хоч чимось їм допомогти. 

Засилати «зелених чоловічків», які захоплюють територію сусідньої держави, озброювати терористів найсучаснішою зброєю, збивати пасажирські літаки і обстрілювати житлові квартали потужною артилерією, викрадати хворих дітей і без медичного супроводу вивозити за межі країни — це далеко не вся обойма підступних заходів, яку російські агресори спроможні використати в неоголошеній війні з Україною. Приміром, у п’ятницю ввечері вся країна здригнулася від новини, оприлюдненої в ефірі Першого Національного телеканалу заступником голови Адміністрації Президента України Валерієм Чалим: щойно було зупинено пряму агресію Росії проти нашої країни. 

Навчально-спортивна база «Закарпаття», що в Береговому, відома передовсім 50-метровим басейном із термальною водою, який працює цілорічно. Вода надходить з глибини понад 700 метрів і має цілющі властивості. Ця перлина ледве уникла дерибану — завдяки Революції гідності. 
Попередній директор бази Олександр Лабойко, який розпочав її осучаснення, чимало встиг зробити. У зведення другого поверху над адмінкорпусом, у приведення до ладу тренувальних залів вкладено як зароблені власні кошти, так і близько 2 мільйонів гривень, виділених Мінагрополітики для спортивного товариства «Колос».

Власник приватного будинку в спальному Кіровському районі Донецька Юрій Борисович згадує, як почув від сестри з дітьми, що у травні приїхали до нього на постій із Слов’янська: «А погріб у дворі є?..» Ось тоді, розповідає чоловік, він і заходився робити серйозну реконструкцію підземелля, де досі зберігалися тільки овочі та інші продукти харчування. Попрацював він не марно. «Сусідка, що якось зайшла сюди, навіть захоплено вигукнула: «Та у тебе тут тепер, як у гарній хаті!» — хвалиться господар. Звісно, власник донедавна звичайнісінького погреба облаштовував його не для того, щоб вразити сусідку чи ховатися від спеки, яка цього літа на сході б’є всі рекорди. Статус «гарячої точки», на яку перетворилася «Кіровка» і весь Донецьк, змушує мати в кожному дворі власне бомбосховище. «Ми обійшлися б і без погребів, якби довелося потерпати тільки від спеки, — зітхає він. — Але тепер це — два в одному. У першу чергу маємо можливість пересидіти тут бойові дії, які наблизилися до нас впритул, а вже потім згадуємо про спеку, від якої надворі все аж шкварчить».

Попри те, що Конституція України гарантує захист прав, зокрема корінних жителів нашої держави, досі немає закону, котрий би визначав, які ж саме народи є корінними чи нацменшинами, а також обсяг їхніх прав. «Для цього потрібно було ухвалити закон про етнонаціональну концепцію Української держави. Кілька проектів, поданих до Верховної Ради, поки що так і не пройшли», — нагадав на круглому столі «Кримські татари — корінний народ Криму/України» народний депутат Мустафа Джемілєв.  

«23 роки — цифра наче й не кругла, проте цього року День Незалежності для нас особливий, — вважає міністр культури Євген Нищук. — Особливий, бо ми вперше святкуємо цей день після подій зими, після нового бачення України Європою, світом. І — під час війни. Це знаковий рік. Трагічний. Але й героїчний. Це рік переломний. Події на сході не дають нам змоги сповна радіти. Але водночас не можна вводити суспільство у стан депресії і суцільного трауру. Бо цього не хочуть ті хлопці, яких з нами вже немає».
Міністр нагадав, що відзначення свята проходить не в один день, і закликав українців не лише взяти участь у запропонованих владою заходах, а й проявити ініціативу, згенерувати свої ідеї. Зокрема — провести флешмоби. Мінкультури оголосило конкурс на кращий флешмоб і заохотить невеликими преміями організаторів та учасників. 

У Всесвітній мережі можна знайти дуже багато номерів телефонів, за якими обіцяють допомогти переселенцям.  Їх вказують не лише державні установи, а й волонтери.  Проте люди скаржаться, що не завжди можуть додзвонитися  за цими номерами. Мовляв,  або слухавку ніхто не бере,  або й взагалі кидають. Тож  кореспондент «УК» зателефонував за всіма номерами, які вдалося знайти в інтернеті. Нижче  ми наводимо лише перевірені телефони, за якими  неодмінно допоможуть  переселенцеві як мінімум  порадою.