Музей за два десятки років із надзвичайно мальовничими експонатами - серед найпізнавальніших місцевих закладів. Довкола його приміщення (Вознесенської церкви, якій, до речі, цьогоріч виповнюється 145 років) - білосніжні зимові полотна. Та їм не зрівнятися з тими, що розвішані всередині. Там квітнуть дивовижні рушники та інші вироби з різних куточків Чернігівщини - краю синьооких льонів і майстерних ткаль. 

В Одеському музеї особистих колекцій ім. Олександра Блещунова презентовано каталог ікон - у друкованому та електронному форматі. Як зауважила директор музею Світлана Остапова, це перше наукове видання її закладу. Електронний каталог вже отримав схвальні відгуки. Більшу частину музейної колекції - загалом їх 76 - складають ікони, написані старообрядцями-липованами, які ще на початку ХVІІІ століття тікали до Придунав'я від релігійного переслідування.

Щонайменше 50 млн грн. знадобиться, аби перетворити неперспективну Пересопницю на туристичну Мекку не лише для слов'янського світу. Виявляється, під час нещодавнього державного візиту Президента Віктора Януковича до Китаю Академія наук Піднебесної попросила привезти в подарунок... точну копію Пересопницького Євангелія, видану в Україні 2 роки тому.

Вже не за горами 85-річчя з дня народження письменника Олеся Бердника - людини неординарної і героїчної долі. Його твори стали культовими книгами не лише для наших співвітчизників, а й вийшли друком ще у 26 країнах світу. Його життєва дорога не менш захоплююча, ніж сюжет пригодницького роману...

Земного віку доля відміряла Тарасу Шевченку з неабиякою точністю: 9 березня 47-й день народження, а 10-го - перший день уже іншого відліку, посмертного, де виокремилася ще одна дата, пророча, коли перепоховали Кобзаря на Чернечій горі у Каневі. Ця дата, 22 травня, дивна. Домовину з небіжчиком везли з Петербурга, через стільки міст і сіл Росії, України. У Києві з ним прощалися студенти. У Києві ж студентам багато років потому, за радянських часів, нагадували: не ходіть 22 травня у скверику навпроти університету, обминайте пам'ятник Тарасу Шевченку! Того весняного дня щороку сиділи на лавочках кадебісти. Тих, хто клав квіти до пам'ятника Кобзареві, виключали. За націоналізм...

Він повідомив, що міністерство звернулося до голів облдержадміністрацій Луганської та Донецької областей з листами-клопотаннями, в яких наголошено: при ухваленні рішень про ліквідацію та реорганізацію навчальних закладів слід забезпечити належні умови для навчання та виховання учнів, зокрема зберегти мову навчання. Дмитро Табачник підкреслив: "Ніяких списків щодо закриття шкіл і їх об'єднання міністерство не готувало і не могло це робити, щоб не порушувати законодавство".

На відміну від подробиць викупу самого Шевченка, епопея із отриманням волі його рідними напівзабута. Однак ця свята справа, яка об'єднала кращих людей тодішньої Російської імперії, не лише повертає нас до останніх років життя великого поета, а й дає змогу краще зрозуміти душу Тараса.

Історія Батурина, що був резиденцією українських гетьманів, завжди цікавила українських патріотів, хоч овіяний він не так славою наших перемог, як гіркотою поразок. Такі думки виникали в мене повсякчас, коли кілька разів, а востаннє влітку 2002 року, бував тут. Вражала руїна і запустінням його історичних об'єктів. Тож з великою радістю сприйняв повідомлення про те, що в цьому святому місці нарешті почалися серйозні археологічні дослідження та реставраційні роботи.

Оптимізація шкільної мережі у селі Хомівка Сватівського району пройшла безболісно - до споруди колишньої початкової школи переїхала бібліотека, районна влада оснастила її комп'ютером, а односельці-керівники агрофірм профінансували "дріб'язки" технічного підключення. Тож облаштовували перший у краї комп'ютерний центр у сільській бібліотеці всією громадою, бо мають намір саме всією громадою користуватися таким благом цивілізації.

Одинадцятий рік у столиці діє громадська організація "Земляцтво іванофранківців у Києві". Вона об'єднує людей різних професій і вподобань, політичних і релігійних поглядів, залюблених у рідний край - Прикарпаття, які, живучи в столиці, не тільки не забувають свою батьківщину, а й гідно представляють її традиції і звичаї киянам.