Ще недавно столична влада запевняла колектив Київського академічного драматичного театру на Подолі, що докладе належних зусиль, аби до Дня міста (остання неділя травня) завершити будівництво нового приміщення на Андріївському узвозі. Втім, нині вже йдеться про осінні входини.  

 Згідно із статистикою українських медичних інститутів та установ, від 70 до 90% учнів та випускників середньої школи мають хронічні захворювання. Передусім така без перебільшення катастрофічна ситуація пов’язана з великим навантаженням на дітей, спричиненим вкрай перевантаженою навчальною програмою. Обсяг інформації, що потрібно засвоїти, часто-густо викликає в учнів стреси, а це в свою чергу — різні хвороби. Тож багато шкіл по всій країні розпочали оптимізацію навчального процесу. 

Зазвичай ВІЛ-позитивні підлітки бояться зізнатися у своєму статусі одноліткам через неправильний підхід до розкриття цієї теми на шкільних уроках. Про це розповіли самі ВІЛ-позитивні діти, які відвідують засідання груп для підлітків на базі миколаївського обласного відділення Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД».  

А й справді, коли ви востаннє вітали близьких красивими листівками, які так приємно зберігати в сімейних архівах? Адже ні телефонні розмови, ні електронні повідомлення не можуть створити того враження, на яке здатний невеликий аркуш паперу, що його оформили професійні дизайнери. Тож з огляду на торішній успіх виставки-ярмарку листівок, Київська міська дирекція «Укрпошти» спільно з Міжнародним благодійним фондом «Здоров’я українського народу» вдруге організували такий захід у приміщенні Головного поштамту країни.  

Йде час. Змінюються покоління. Але ось уже 30 років актуальним залишається біль Олеся Гончара, занесений до його щоденника: «Де ви, лицарі  нових часів, чому так мало вас?!» Звичайно, йдеться не лише про літераторів. Однак чи не вони, ті, хто мудрим словом береться не лише осмислити, а й поліпшити життя, найактивніше відгукнулись на заклик — роздум прапороносця українського духу. Саме вони піднімають на щит біль митця-громадянина за долю Батьківщини. А найкраще вшанування  пам’яті — продовження його справи.  Вдається небагатьом.  

Зовнішнє незалежне оцінювання якості освіти стало звичним явищем нашого життя. Однак у зв’язку з Євро-2012 цього року висловлювались побоювання, що виникнуть труднощі в його підготовці та проведенні.  
— Для Українського центру оцінювання якості освіти, — сказала на зустрічі з журналістами його директор Ірина Зайцева, — це не проблема. Все йде за планом. Завершено реєстрацію охочих випробувати свої сили. Всього для участі в зовнішньому незалежному оцінюванні якості освіти зареєструвалося майже 329 тисяч осіб, що значно більше, ніж торік. Все необхідне для екзаменування підготовлено

Якщо віз готувати треба взимку, то весілля — у піст. На цю давню господарську пораду зважили й організатори дводенного весільного фестивалю в Тернополі. Захід зібрав працівників відповідних агенцій, салонів краси, фотографів, відеооператорів, флористів, дизайнерів, стилістів, музик, розпорядників бенкетів. Одне  слово, послуги з організації весільного свята приїхали запропонувати майбутнім молодятам та їхнім батькам представники весільної індустрії міста над Серетом та Західної України.  

Опублікована нещодавно в «УК» кореспонденція про ситуацію навколо лікування хворих на гостру ниркову недостатність методом гемодіалізу в Черкасах та публікації в інших ЗМІ викликали неабиякий резонанс в Україні. Тим часом тяжкохворі люди продовжують стояти на своєму: вони навідріз відмовляються  переходити на лікування до гемодіалізного відділення обласної лікарні, куди їх штовхають медичні чиновники області. Мотивують це тим, що вже пізнали всі «переваги» обслуговування в державній лікарні, кажуть, що якість послуг там не витримує жодної критики. До того ж, в обласній лікарні їм доводилося самим купувати частину медикаментів та витратних матеріалів, а в німецькому центрі все повністю безплатне.  

Невеличке напівпідвальне приміщення не може вмістити усіх охочих. Тому промови та здравиці — на вулиці, під акомпанемент старенького репродуктора, з якого лунають то воєнні зведення Інформбюро, то повідомлення ТАРС про досягнення радянської космонавтики. Жодної політики тут немає — тільки спогади, захоплення, допитливість.  

Повз музей ім. Устима Кармалюка, що в райцентрі Літин на Вінниччині, проходить дорога державного значення, поряд парк. Буває, стане легковик і його пасажири просять: «Розкажіть нам про цього рекетира». Працівники музею зауважують, що рекетира в них немає, та у відповідь чують: «А що — він не був розбійником, не грабував?» Буває й інше. «У нас є Олекса Довбуш. Ми його називаємо нашим Робіном Гудом. А свого Кармалюка як ви називаєте? Теж так? То розкажіть про нього».

Музей розміщений у кімнатах стражників колишньої фортеці-в’язниці. А через двір від оглядових залів розташована ще одна, а можливо, основна пам’ятка історії — двоповерхове приміщення в’язниці, з якої 4 рази тікав Кармалюк. Втім, ця територія не доступна для огляду. Будівля колишньої в’язниці перебуває у вкрай занедбаному стані, давно не використовується, але музеєві її не передають. А є що в ній побачити: стіни завтовшки 1,6 м, підлога «паркетна» (цеглу покладено ребром), також частково збереглися дерев’яні перила і грати на вікнах. Мимоволі переймаєшся питанням: як звідси можна було втекти? Та це другорядне: складніше зрозуміти мотиви усіх діянь народного месника. Й донині цікавість до цієї історичної постаті неабияка. Зокрема на районний конкурс «Лицар українського духу», оголошений до 225-річчя з дня народження Кармалюка, надійшло 57 робіт. Завдяки чому цей герой живе в народі? Про це розмовляю з директором музею Вірою ТКАЧ.