У Кременчуці на майдані Незалежності попрощалися з Юрієм Дудкою, який загинув під Іловайськом торік у серпні. Його було поховано на алеї невідомих героїв у Дніпропетровську і знайдено за результатами генетичної експертизи. Про це повідомили у прес-службі Кременчуцької міської ради. Напередодні тіло загиблого ексгумували. Після цього його привезли у Кременчук. За традицією, на в’їзді в місто героя зустріли представники Автомайдану. Після завершення церемонії прощання, рівно опівдні, загиблого кременчуківця повезли в село Хоминці Роменського району Сумської області, де живуть його батьки. Там він і знайшов вічний спочинок.
Для його батьків це вже друга непоправна втрата. Торік у вересні в зоні антитерористичної операції смертельно поранили їхнього молодшого сина Володимира.
А за кілька днів до цього жителі села Тарандинці, що на Лубенщині, провели в останню путь земляка Романа Павленка, який загинув від ворожого снаряда під Дебальцевим на Донеччині 17 лютого цього року. Домовину з його тілом люди зустріли стоячи. Попрощатися із загиблим прийшли односельці, друзі, однокласники — всі, хто знав Романа. Як розповіла під час жалобного мітингу Тарандинцівський сільський голова Тетяна Галета, на момент смерті Романові було 28 років. За цей час він закінчив загальноосвітню школу, Полтавське ПТУ, відслужив в армії. Роман був завзятим, чесним, порядним, готовим прийти на допомогу. У рідному селі зустрів кохання, але, на жаль, не встиг пожити подружнім життям.
Роман Павленко не єдиний молодий лубенець, який віддав найдорожче — життя за Україну. Нещодавно його краяни урочисто відкрили меморіальну дошку на стіні Лубенської школи №2, де свого часу навчався загиблий в АТО під Донецьком Анатолій Безрода. А в Кобеляках поховали 33-річного воїна Віктора Бабенка, якого ворожі осколки позбавили життя поблизу селища Станиця Луганська Луганської області. Він підірвався на ворожій міні. Віктор Бабенко проходив службу в званні старшого солдата однієї з військових частин, дислокованих у Кривому Розі на Дніпропетровщині. Без чоловіка й батька залишилися дружина та двоє синів.
У такому самому віці раптово обірвалося життя ще одного полтавця, воїна АТО, мобілізованого Комсомольсько-Козельщинським об’єднаним міським військовим комісаріатом на військову службу 22 серпня 2014 року. Рядовий однієї з військових частин ЗСУ Сергій Гирман у пам’яті рідних і близьких назавжди залишився 32-річним. У мирний час Сергій Миколайович працював на ВАТ «Полтавський ГЗК» в СПУ слюсарем, виховував двох дітей. Він був комунікабельним, здавалося, що саме життя вирує навколо нього.
У Комсомольську силами міської влади та Полтавського гірничозбагачувального комбінату біля Свято-Миколаївського собору організовано громадянську панахиду по загиблих. Представники міської влади, керівництво ВАТ «Полтавський ГЗК», територіальна громада, колеги, друзі, знайомі востаннє прийшли попрощатися з героєм, несли перев’язані жалобною стрічкою квіти, барвисті вінки й кошики. Відспівали героя у Свято-Миколаївському соборі. Поховання відбулося на кладовищі у селі Кияшки, де зібралися односельці Сергія Миколайовича. На честь загиблого героя пролунав трикратний залп.
Сумно. Чужого горя не буває — ці похорони стали спільними не тільки для Кияшок, Дмитрівки, Комсомольська, Лубен, Тарандинців, Кобеляк, а й для всієї України. Країна втрачає найкращих синів…
Ми в Google+