Лідер рок-гурту Ot Vinta
Юрій ЖУРАВЕЛЬ 

Рок-музиканти на сторінках «Урядового кур’єра» гості нечасті. Але це зовсім не означає, що деякі вітчизняні виконавці не впливають на формування світогляду молоді набагато сильніше, ніж чиновники і політики. До того ж українські музиканти, які з легкістю збирають багатотисячні стадіони, — ще й візитна картка нашої країни за кордоном. Сьогодні гість «УК» — один з ветеранів українського року, творець жанру украбіллі, лідер гурту Ot Vinta, художник, актор і сценарист Юрій Журавель.

Що залишимо нашим дітям?

— Юрiю, незалежна Україна цьогоріч святкує своє 20-річчя, а гурту Ot Vinta виповнюється 18 — тож вони майже ровесники.

— Справді. Втім, я над цим не замислювався. Та й день створення гурту ніколи пафосно не відзначали. Адже не можемо збагнути, від якої саме дати рахувати: з першого концерту чи з першого альбому. Тим паче, склад нашого колективу змінювався. Не хочеться озиратися назад — на те, що вже зробив, потрібно дивитись уперед. Але зроблено багато. Зараз уже вийшов наш п’ятий альбом, котрий називається «Потом і кров’ю». І поїздили ми чимало, і довели, що чогось варті — недарма топчемо українську землю, і не тільки.

Талановиті рок-виконавці закликають слухати лише якісну музику. Фото з сайту image.tsn.ua

— Як вважаєш, щось змінилося у вітчизняному мистецтві за роки незалежності?

— Все, що зараз робиться в Україні, — одноденне. Всі шоу зокрема й український шоу-бізнес загалом. Мені іноді стає страшно за наших дітей. Що ми їм залишимо? Тож сумую за тією системою виховання й освіти, котра була в Союзі. Тоді я був завзятим піонером і відчував дух суперництва. А зараз по-доброму заздрю пластунам — українським скаутам, які вірять у справу країни. З іншого боку, не люблю порожніх патріотів. Адже патріот — це не професія.

— Тобі не здається, що на ∂рунті патріотизму в нас часто маніпулюють людьми?

— Так. Мені неприємно, коли стьобні пісні нашого гурту сприймають буквально. Зовсім нещодавно на байкерському зльоті досить агресивно відреагували на пісню «Давно не гуляла сокира по вулицях міста Москва». Навіть у столиці Росії вона сприймається нормально, а тут байкери вирішили, що я справді зібрався взятися за сокиру. Хоча цей твір — кавер на пісню московської групи «Мистер Твистер». Зараз багато людей розцінюють Ot Vinta як завзято націоналістичний гурт. Але з нашого боку це всього лише стьоб. Найголовніше — не починати суперечки за минуле.

— Останнім часом в українському ефірі знаходиться місце лише для попси…

— Так звана популярна музика, яку ми чуємо з екранів телевізорів чи по радіо, — просто жахлива. Приміром, нас запрошують на корпоратив, ми називаємо ціну і чуємо у відповідь: «Що ви! Та ми за ці гроші можемо запросити п’ять людей з «Шансу» чи з «Х-Фактора». Ось такі в наш час  пріоритети: люди не замислюються над тим, музику якої якості вони слухають. А наступного року «Х-Фактор» буде вже іншим. Мені шкода цих переможців — сьогодні вони зірки, а завтра… Можна лише уявити, який це удар по психіці. Наша країна перетворюється на країну виконавців і споживачів. Пісні не пишуться, а виконуються. Як у робота Вертера — «змагання роботів-гітаристів».

Ніколи б не повірив, що вийду на сцену!

— Чи збулася мрія виступити перед двохсоттисячним натовпом?

— Ще в 2007 році в Нідерландах ми виступали на фестивалі Zwarte Cross Fest. Я не можу забути відчуття, як дрижали мої коліна! Адже тієї миті відчував величезну відповідальність перед публікою, котра зовсім не розуміє, що ти говориш. Але ми все ж таки її завели. Тепер плануємо схожий виступ і в Україні.

— А під час свого першого виступу в житті теж хвилювався?

— Коли вийшов на сцену, був дуже переляканий. Адже «дебютував» ще в 5 класі — треба було прочитати якийсь віршик про піонерію. Я настільки хвилювався, що вимовив лише перші два слова. Потім справді почали труситися коліна. Тоді вирішив для себе, що на сцену взагалі ніколи не вийду. До восьмого класу, якби хтось мені сказав, що займатимусь музикою і гратиму на якомусь інструменті, в житті б не повірив!

— Втім, доля таки звела тебе зі сценою — спочатку в ролі декоратора.

— Якось мене запросили в театр-студію малювати декорації. Але захворів один з виконавців другорядної ролі — ось так випала нагода замінити його у виставі «Завтра була війна». Насправді ж відчув, що повністю себе реалізую в театрі, коли працював над виставою «Пеппі Довгапанчоха». Я малював декорації, писав музику і був трішки актором. Ми і зараз не полишаємо театр. Якщо буде час, відновимо виставу «Свинарі».

— Її можна буде побачити тільки у Рівному чи, можливо, і до столиці завітаєте?

— Хотілось би виступити в Києві. Багато хто з професіоналів, які бачили цю виставу, казали, що вона має право на життя. Можливо, ми й не такі вже круті музиканти й актори, але в комплексі це якось діє. До речі, музика звучить набагато крутіше, коли є драйвова подача. Коли насправді кайфуєш від музики, тоді й усі оточуючі будуть від неї кайфувати. Я в захваті від Брайяна Сетцера, очільника найвідомішого рокобільного гурту Stray Cats. У своїй відеошколі гри на гітарі він казав: «Ваше соло буде звучати набагато крутіше і сприйматиметься набагато серйозніше, якщо будете вигинатися пузом уперед, рухати головою і ближче підходити до глядачів». Це я точно вмію! Адже часто під час виступу на сцені пронизує таке відчуття, що граю не тільки пальцями, а й усім тілом! Іноді відчуваю, що на сцені я більше справжній, ніж у житті.

— Відомо, що ти вже спробував себе не лише як актор, а й як сценарист.

— Я полюбляю братися за багато цікавих і зовсім нових для мене справ. Наприклад, став автором логотипу й назви фестивалю аматорського кіно «ДВЕРІ», котрий ми відкривали у листопаді минулого року. У другому турі під час конкурсу сценаріїв у Рівному з’явилась ідея створити імпровізовану п’єсу з усіма членами журі та організаторами фестивалю — про те, як найяскравіші представники історії кіно сперечаються між собою, де поставити символічні двері.  Членами журі були брати Капранови — це наштовхнуло мене на аналогію з братами Люм’єр. Я грав Есхіла — першого сценариста у світі. Есхіл хоче, щоб двері стояли в Греції. Шекспір переконує, що вони повинні бути в Англії, а брати Люм’єр — у Франції. А Довженко та Ейзенштейн — в Україні. Втім, у фіналі дійства голова облдержадміністрації вирішує це питання — символічні двері мають стояти у Рівному. Ось така патріотична п’єса. Я її на колінах писав, останні слова дописував за півгодини до виходу акторів на сцену. Тож за швидкістю написання сценарію ми побили всі рекорди!

Чому в українців солоні піт, кров і сльози

— Коли вийде кліп «Гайда за журавлем»?

— Ми зняли багато матеріалу. Нині шукаємо людину, котра зведе це докупи. Але для мене більш важлива пісня «Балада про сіль». Вона трішки відходить від традиційного обличчя гурту Ot Vinta. В цій пісні ми історично пояснюємо, чому в українців солоні піт, кров і сльози. І хотілось би, щоб кліп на цю пісню був серйозним. Він буде складатись з моїх малюнків і фотографій Олександра Майстрюка. Це відомий український художник. Два місяці тому його роботи виставляли у Вашингтоні. Це людина дуже сильна духом і зовсім не сильна тілом. У нього проблеми з опорно-руховим апаратом. Він майже не рухається, але робить геніальні речі.

— Ти вже знаєш, що треба робити в житті?

— Ні, коли працював у школі (за освітою я вчитель молодших класів), діти мене любили за те, що не займався мораліте. Перш за все треба бути неформальним лідером. Тоді все буде легко на особистому прикладі. Не треба обманювати самого себе. Потрібно нагадувати собі,  яким ти був у дитинстві та в молодості. А взагалі моя мрія — хатинка у лісі і великий мольберт.

— Невже готовий змінити зіркову славу на усамітнення?

— Мене іноді дратує увага ЗМІ, які зазвичай закидають банальними запитаннями. Тому кілька разів у своїх інтерв’ю ми розповідали найрізноманітніші легенди.

— Ти говориш, що на сцені більш справжній, ніж у житті. Що ж заважає бути самим собою поза сценою?

— Я обережна людина. Краще з людьми обходити болючі питання — у них і без того вистачає труднощів. Тому дуже рідко використовую грубу силу та наполягаю на чомусь. Навпаки, часто даю людям можливість проявляти їхню порядність. Дивись, я вже два роки поспіль їжджу на кабріолеті. І принципово залишаю його де завгодно. Досі ніхто з нього нічого не вкрав. Кілька разів тільки залишали в автівці  квіти. Це приємно. Адже я вірю, що в душі кожна людина добра. Просто іноді потрапляє у якісь обставини, котрі повертають її на неправильний шлях.

— Які недоліки заважають тобі в житті?

— Я дуже неуважний, особливо за кермом. Тож рівненські даішники знають, що краще мене пропустити, бо, зупиняючись, нароблю ще більше шкоди. Але інакше я б не був тим, ким є — не зміг би творити, а натомість стояв би за верстатом і штампував одноманітні деталі.

Олена РАЙМАН,
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК» 

Юрій ЖУРАВЕЛЬ. Лідер українського рок-гурту Ot Vinta. Хіти відомого гурту «Дарма я наївся цибулі» та «Не мала баба клопоту» знають не лише прихильники вітчизняного рокабіллі, а й іноземні любителі драйву. За ці роки виконавці підкорили сцени Польщі, Словаччини, Німеччини,Нідерландів, Росії. Також хлопці реалізовують свій акторський талант. Окрім цього, Юрій Журавель, учитель за фахом, пише сценарії до п’єс, малює карикатури, танцює сальсу.