Далеко не кожному хоч щось говорить прізвище Івана Фещенка-Чопівського, життя якого трагічно обірвалось у радянських ГУЛАГах. Тим часом ідеться про людину, якою заслужено належить пишатися громадянам двох держав — України і Польщі.
Консультант Державної Збройовні
Один із засновників Польського товариства гутників (металургів), член національних науково-технічних товариств Німеччини, Великобританії, США та член-кореспондент Польської академії наук — все це регалії українця Івана Фещенка-Чопівського. Завдяки його знанням і організаторському таланту в незалежній Польщі створено спеціалізований гутний (металургійний) факультет Гірничої академії у Кракові, сформовано наукову школу металознавства та, що було особливо важливо для становлення польської державності, у найкоротші строки налагоджено власне виробництво спеціальних сталей, зокрема особливо міцних для артилерійських стволів.
Промовистий факт, що навіть у період вкрай напружених польсько-українських відносин, коли в кожному представнику нетитульної нації вбачали щонайменше потенційного опозиціонера, українцеві Фещенкові-Чопівському довірили посаду наукового консультанта технічної дирекції Державної Збройовні — центрального управління з розробки і випуску озброєння для армії Польщі. При цьому наш земляк юридично залишався «іноземцем» — громадянином УНР, хоч її вже не існувало.
Зрозуміло, що знайшлися ура-патріоти, яких це обурювало. Тож особисто президент Польщі розпорядився знайти підстави для зміни громадянства науковця, без знань і досвіду якого не могли обійтися поляки. Тому Фещенкові-Чопівському запропонували змінити національність на національність його бабусі по материнській лінії. Однак наш земляк принципово залишився «польським громадянином українського походження», чудово усвідомлюючи, якими додатковими труднощами це обернеться. Та йдеться про рішення, цілком закономірне для колишнього міністра торгу і промисловості УНР, стараннями якого у роки визвольних змагань утверджувалась незалежність нашої держави.
Розгадав старовинну таємницю
Важко повірити, що автор фундаментального посібника «Металознавство» у трьох томах та принаймні 135 наукових праць з термічної обробки металів та легування сталей — уродженець аграрного Полісся. Більше того, потужні домни і мартени хлопець уперше побачив… старшокурсником Київської політехніки.
Справжнім науковим тріумфом молодого дослідника стала розробка нової технології підвищення міцності сталі, зокрема лемешів для плугів. Іван Фещенко-Чопівський розгадав старовинну таємницю німецьких колоністів із Хортиці, чия кустарна продукція за якістю металу переважала вироби Катеринославського заводу сільгоспмашин. Замість секретної добавки — висушених кінських кізяків (!) — талановитий науковець додав у метал точно визначену кількість солей калію й азоту, а невдовзі розробив наукову базу цементації сталей спеціальними добавками.
Для здобуття першого вченого звання — ад’юнкта суто наукових досягнень було замало. Серед п’яти обов’язкових екзаменів, які претендент мав скласти впродовж року, була навіть технологія харчових продуктів! Причому в обсягах, достатніх для фахівця-технолога з виробництва цукру, горілки, квасу і навіть мила. Не дивно, що вже визнаним науковцем Фещенко-Чопівський з гіркою іронією згадував: «Я довчився до астми та ще якоїсь нервової хвороби». Та головне, що він, крім жаданого звання, здобув право на стажування за кордоном у наукових світил металургії.
Міністр незалежної України
За свідченнями Івана Фещенка-Чопівського, він ще у студентські роки брав активну участь у роботі «Просвіти», завдяки якій «у Києві, здавалося би, безповоротно зросійщеному місті, доходила до голосу і міцніла присутність української стихії».
Отож цілком закономірно, що з початком визвольних змагань уже знаний науковець і патріот став депутатом Київської міської думи і навіть головою губернської національної ради Київщини. Саме обіймаючи цю посаду, Іван Фещенко-Чопівський у жовтні 1917 року сміливо вимагав, щоб «усю владу на Україні взяла в свої руки УЦР (Українська Центральна Рада. — В. Ш.) і оголосила Україну Демократичною республікою».
На відміну від більшості тодішніх політичних балакунів, видатний науковець був насамперед представником точних наук і практиком, яких катастрофічно бракувало в уряді новоствореної держави. Отож не дивно, що Фещенка-Чопівського, спочатку призначеного керівником департаменту промислу, невдовзі підвищили до міністра торгу та промисловості. Не менш закономірно, що коли імена політиків, які в роки визвольних змагань більше працювали на трибунах, ніж у робочих кабінетах, нині вже в усіх на слуху, то подвижники державотворення, які займалися на перший погляд непомітною, однак вкрай важливою організаційною роботою, донині маловідомі.
Не менш промовисто й те, що у період, коли до влади прийшов гетьман Скоропадський, чия недолуга національна політика врешті-решт спровокувала загальноукраїнське повстання, Іван Фещенко-Чопівський був одним із найжорсткіших опонентів режиму, за що потрапив до в’язниці. Лише завдяки демаршам впливових представників наукової й громадської еліти видатного науковця випустили на волю, вимагаючи натомість від нього… добровільно виїхати за кордон.
Та навіть після скинення Скоропадського стосунки справжнього патріота і надто чесного фахівця з новою владою складались непросто. За Директорії Івана Фещенка-Чопівського призначили спочатку першим заступником міністра торгу і промисловості, згодом навіть підвищили до міністра народного господарства, однак у квітні 1919 року відправили до Румунії заступником посла України.
Проте у найскладніші часи саме колишній міністр очолив Раду Республіки, яка діяла на території Польщі, — український парламент в екзилі, щоб упродовж 220 днів (аж до 15 серпня 1921 року) представляти інтереси УНР та її громадян.
…Дивом уцілілі мемуари Івана Фещенка-Чопівського, в яких він аналізує причини поразки, нині особливо актуальні: «Демагогія і партійництво, непрактичність і нефаховість підточили й знівечили поколіннями вимолену й вимріяну Українську Державу». Та чи не найважливіший висновок, зроблений багато десятиріч тому: «Добро держави — понад інтереси партії».
«Старий петлюрівець»
Неважко уявити, як велося Фещенкові-Чопівському у вимушеній еміграції, а особливо на початку, коли він навіть не володів польською мовою. Помешканням родини, в якій було двоє малолітніх дітей, аж до 1926 року слугувала одна з аудиторій Краківської гірничої академії. Та вже невдовзі успішна розробка високоякісних сталей для виготовлення парових котлів та створення технології випуску рейок, які до цього не витримували навіть куцого п’ятирічного терміну експлуатації, довели високий фаховий рівень українського науковця.
Івану Фещенкові-Чопівському, якого запросили на посаду начальника Дослідної станції на гуті у Шлеську, встановили втричі вищий оклад, ніж він отримував у гірничій академії. Втім, ще впродовж кількох років учений суміщав дві посади, адже йшлося про становлення молодих польських науковців, які невдовзі теж стали професорами. Отож вручений особисто президентом Польщі орден Золотого Хреста Заслуг став цілком заслуженою оцінкою внеску Фещенка-Чопівського у створення польської металургії.
Не менш приємно, що наш земляк, попри всі спокуси, не зрікся рідної землі і свого українства. Іван Фещенко-Чопівський брав активну участь у роботі українських громадських організацій на території тодішньої Польщі — Наукового товариства імені Т. Шевченка та «Просвіти», читав лекції перед слухачами нелегальної української Політехніки у Львові, став одним із співзасновників фонду імені Симона Петлюри, з якого оплачували навчання українських студентів у польських вишах.
Не дивно, що на пропозицію «визнати помилки» та повернутись до радянської України на наукову роботу, надіслану видатному вченому в період політики «українізації», Іван Фещенко-Чопівський відповів: «Мені каятись ні в чому».
Навіть після окупації Польщі нацистами, коли вчений — не арієць заробляв на життя працею рядового службовця гути, він опікувався долею земляків. Турбота про українських остарбайтерів, вивезених на примусові роботи, не залишилась непоміченою властями: вже 60-річного Івана Фещенка-Чопівського заарештувало гестапо. Лише завдяки заступництву впливових німецьких науковців-металургів, чимало з яких навчалися за книжками нашого земляка, обійшлося тритижневим тюремним ув’язненням.
Натомість радянські визволителі не були такими м’якосердими. «Старого петлюрівця» вивезли до Києва, де військовий трибунал засудив науковця світового рівня на 10 років таборів. Не допомогло навіть звернення офіційних властей формально незалежної комуністичної Польщі, які доводили, що наш земляк — юридично польський громадянин і особливо цінний фахівець, вкрай потрібний країні для відбудови металургійної галузі.
Згідно з офіційною довідкою, «Фещенко-Чопівський І. А. помер 2 вересня 1952 року». Нині вже встановлено, що видатний науковець загинув від голоду і непосильної фізичної роботи в таборі Абезь (в перекладі з мови народу комі «Ясна долина»), розташованому на 5 км північніше Полярного кола.
Коли народився Фещенко-Чопівський
Датою народження видатного вченого-металурга вважається 20 січня 1884 року. Однак ідеться про подію за юліанським стилем, що був чинним на території тодішньої Російської імперії. За новим стилем це 1 лютого 1884 року (в ХІХ сторіччі різниця між календарями становила 12 днів).
Однак житомирський краєзнавець Гарій Макаренко у метричній книзі Петропавлівської церкви містечка Чуднова Житомирського повіту відшукав запис, в якому стверджується, що Іван Фещенко-Чопівський народився 29 січня 1884 року, і цього ж дня його охрестили. Ця поспішність, найімовірніше, зумовлена тим, що перші двоє дітей у родині померли. В усякому разі, в офіційних документах видатного вченого мала б вказуватись саме записана до метричної книги дата, а її подальша зміна, мабуть, зумовлена неуважністю писаря, який сприйняв рукописну цифру «9» за «0». Отож дата народження вченого-металурга за новим стилем — насправді 10 лютого 1884 року.