Дожились. Тільки подумайте: люди платять грошима людям за… людське ставлення. Якщо не спроможні, почуватиметесь овечкою перед вовком, підпадете під дію законів джунглів. Такий висновок проекту «Я дала хабар за свою дитину», який здійснює громадська організація «Європейський вибір» у співпраці з кількома іншими неурядовими утвореннями. 

Причини, з яких і донині люди потрапляють до рабства (а саме завтра світ відзначатиме Міжнародний день скасування рабства), — низький рівень життя, бажання заробити, а також нездатність адекватно оцінити пропозиції роботи від прихованих работоргівців.  
Один із нещодавніх прикладів. Сподіваючись непогано заробити в Росії, троє жителів Старобільська врешті потрапили в рабство. Як розповіла правозахисник Ольга Мірошниченко, один із хлопців побачив на вулиці оголошення про роботу, зателефонував та дізнався, що працювати запрошують у Тамбов (Росія) на будівництво свиноферми.

У Миколаєві завершився піврічний судовий процес у справі згвалтування та вбивства 19-річної Оксани Макар. Нагадаємо, в ніч на 10 березня цього року троє молодих покидьків познущалися над дівчиною, яку спочатку згвалтували, потім душили, а потім намагалися спалити живцем. Три тижні лікарі боролися за життя Оксани, але дівчина померла в Донецькому опіковому центрі 29 березня. Нечуване звірство викликало шквал протестів у Миколаєві та інших містах України. Але ще більше роздратувало громадськість те, що двох підозрюваних відразу ж відпустили на свободу. Втім, справа вже набула широкого резонансу, тож усі троє нелюдів опинилися на лаві підсудних. 

Три роки тому цю трагічну історію не обійшли своєю увагою майже всі друковані та електронні вітчизняні ЗМІ. Передусім тому, що вона вразила своєю зухвалістю: серед білого дня у торговому центрі «4ROOM», що на київській Окружній дорозі, кілери розстріляли Шабаба Алояна і двох співробітників міліцейського спецпідрозділу «Титан», які його охороняли.  
Один із нападників загинув внаслідок смертельного поранення під час перестрілки з міліціонерами, другого незабаром знайшли і взяли під варту. Версії ж, озвучені тодішнім міліцейським керівництвом по гарячих слідах щодо замовника убивства, свого підтвердження не знайшли.

Якщо існують суспільні норми і правила, то й знаходяться  бажаючі їх порушувати. В числі таких трапляються й діти. Фахівці зауважують, що дитяча злочинність є проблемою, притаманною всім державам світу, незалежно від рівня їх соціально-економічного розвитку. Та щодо покарань  неповнолітніх правопорушників — тут запитань набагато більше, ніж відповідей. Які засоби впливу застосувати до дитини, щоб, з одного боку, вона усвідомила, що зробила недобре, а з іншого — щоб не озлобилась, щоб виховні заходи не перетворились на свою протилежність, не стали поштовхом до формування нового злочинця.

Звістка про вибух у запорізькій школі швидко поширилася містом і сколихнула країну. Надзвичайна подія сталася у школі №87, що в Осипенківському мікрорайоні міста, у п’ятницю, 23 листопада, о 9 год. 50 хв. За попередньою інформацією, постраждали троє: двоє чотирнадцятирічних підлітків та вчителька фізкультури.
— Школярі госпіталізовані. В одного — черепно-мозкова травма та тупа травма живота, у другого — порізи рук. У них ушкодження середнього ступеня важкості. Підлітків доправили до обласної дитячої лікарні, а вчителька відмовилася від госпіталізації, — повідомив керівник незалежної профспілки працівників швидкої допомоги, які першими прибули на місце трагедії, Анатолій Сидоренко. 

Позавчора Верховна Рада, врахувавши зауваження Президента, 234-ма голосами «за» прийняла у новій редакції закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу та її соціальний статус», відомий широкій громадськості як закон про біометричні паспорти.
 

Нещодавно оперативники Державної служби боротьби з економічною злочинністю викрили шахраїв, які діяли в Криму та Херсонській області. Як розповіли нам у прес-службі ДСБЕЗ, в одному випадку жертвами обману стали звичайні громадяни, а в другому — солідні бізнесмени.  
Розвал Союзу і падіння «залізної завіси» дали змогу колишнім радянським громадянам виїжджати за кордон. І не лише туристами, а й у пошуках роботи. Хтось зумів влаштуватися пристойно, інші розчарувалися і повернулися додому, а дехто тільки збирається випробувати долю.

Відсьогодні для всієї правової системи держави розпочався зовсім інший відлік часу: з нуля годин 20 листопада набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України. Хтось згарячу навіть назвав цей документ революційним, і, треба визнати, частка істини в цьому є, бо нарешті у країні з’явився сучасний закон, що грунтується на загальновизнаних стандартах прав людини і громадянина. 

У 2004—2008 роках популярною була схема, за якою корпоративні конфлікти у компаніях, прописаних, приміром, у Києві, розглядались у судах віддалених райцентрів. Їх ініціатори мали від цього подвійну вигоду. По-перше, відповідач дізнавався про рішення, які позбавляли його майна, постфактум і не встигав їх оскаржити у визначені законом терміни. По-друге, «потрібне» рішення у глибинці, як правило, коштувало замовникові на порядок дешевше. Хоча б тому, що судді в Києві більше дорожили власною репутацією і не бралися за відверто сфальсифіковані справи. Тоді як у провінції, хоч би як прикро це звучало, «переконати» служителя правосуддя стати на слизьку стежку набагато легше.