Років із десять тому разом з товаришем вирішив поїхати до Шелехівського озера поблизу села Межиріч Лебединського району. Міркували так: живемо за кілька десятків кілометрів від такої неповторної пам’ятки природи, а жодного разу там не були. Знали, що дороги до тієї глушини, за великим рахунком, немає, а є лише напрямок. Однак це не зупинило, адже мали на озброєнні потужного позашляховика, який майже як танк, не боїться жодних баюр. Та й днина стояла літня — суха і тепла. Щоб дістатися цієї унікальної місцини, вистачило півтори години. Зате не просто здивувало чи приємно вразило, а зачарувало.

Кожна людина має власне уявлення про якийсь об’єкт, вважаючи його визначним чи ні. Щоб навести певний лад у цьому, 1972 року в Парижі було ухвалено Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини. У цій конвенції сформульовано основні вимоги, або критерії, за якими ті чи ті об’єкти можуть внести до списку Всесвітньої спадщини, тобто об’єктів, які мають загальнолюдське значення.

Про походження назви Золотий Потік існує народна легенда. Під час тривалої ворожої облоги фортеці захисникам не вистачало води. У цей скрутний час у підземеллі замку виявили джерело, вода якого ніби сама пробилася до оборонців із потоку за межами твердині. Відтоді поселення стали називати Золотим Потоком.

За останні два місяці Закарпаття змінилося до невпізнанності. Історичні центри в містах, зазвичай заповнені туристами з рюкзаками і фотоапаратами, обезлюдніли, а всі оздоровниці й мотелі спорожніли. Як виживає туристично-рекреаційна галузь краю і що її очікує в недалекому майбутньому, думки й оцінки збирав ваш кореспондент.

Туристичному бізнесу поряд з авіаційними компаніями під час пандемії доводиться дуже скрутно: він фактично зупинив діяльність і чекає на закінчення карантину. Але й після цього йому доведеться нелегко. Як виживатимуть туркомпанії в Україні і як їм у цьому може допомогти держава, «Урядовий кур’єр» розпитав президента Української асоціації туристичних агенцій Антона РУДІЧА.

Гірський масив Свидовець, що розлігся на суміжних територіях двох найбільших районів Закарпаття — Тячівського і Рахівського, від липня 2016-го став центром підвищеної уваги. Тодішній голова облдержадміністрації Геннадій Москаль повідомив, що тут планують звести величезний, набагато більший за «Буковель», туристичний комплекс. Як будівництво гігантського курорту може позначитися на долі гірських населених пунктів, як зреагує на нього екосистема цього регіону Карпат, досліджував «Урядовий кур’єр».

Невеличкому селищу Недригайлів на Сумщині поталанило. Насамперед на унікальне праісторичне та природне багатство, про яке відомо не тільки у районному центрі, а й за його межами, а також на справжнє гроно земляків-ентузіастів. Хоч би де вони мешкали — на маленькій батьківщині, в обласному центрі чи столиці, інших куточках України, ніколи не забувають про рідний край.

Того дня до скверу в центрі Сум, де біліє чи не єдиний у світі пам’ятник цукру-рафінаду, на другий обласний гастрономічний фестиваль «Слобожанські смаки» завітали тисячі жителів міста, гостей з усієї округи — навколишніх сіл, районів. Були відвідувачі навіть з обласних центрів — Чернігова, Києва, Полтави. Адже саме в новорічно-різдвяні свята приїжджають до рідних, друзів, знайомих.

Коли зайшла в кабінет завуча з навчально-виховної роботи Української школи у Брюсселі Андріанни Семенченко, там жваво обговорювали підготовку до різдвяного вертепу: ролі, костюми, декорації, тексти колядок. «Ще треба обов’язково напекти пампушок, а я наварю узвару — хай дітям було смачно. А перед концертом особисто перетелефоную кожному учасникові вертепу й проспіваю з ним колядки по телефону», — каже вчителька географії Ніна Бориславська.

Окраса селища Вороновиця, що за 20 кілометрів від Вінниці, — палац Грохольських-Можайських. Це пам’ятка архітектури національного зна­чення. Збудував його у 1777 році магнат Франциск Грохольський у стилі раннього класицизму. А після жовтневого перевороту 1917-го у ньому розміщували: сільрад у, міліцію, клуб армії, управління шкіл абвера у Другу світову війну, загальноосвітню школу. Та нині палац — культурний осередок громади і вельми цікавий туристський об’єкт.