Для когось Павло Зібров — викладач, для когось — композитор, а для всіх разом — український співак, чиї пісні ось уже три десятиліття не втрачають популярності. І хоч в артиста напружений графік життя, зустрітися з ним насправді просто, якщо… в нього випадає вільна хвилина. Кореспондентові «УК» поталанило, і улюбленець українських жінок розповідає не тільки про те, як для нього все починалося («Як артист, — якось сказав він сам, — Павло Зібров почав свою кар’єру в 2 роки — грав на свищику і співав. Братові Володі було тоді 5, він грав на баянчику і теж співав. Свої таланти ми показували в нашому ж селі»), а й чим живе нині.  

Цей медичний заклад із довгою назвою в Донецьку та за його межами по-простому найчастіше називають «у Бондаря». І ставлення до клініки далеко неоднозначне. Бо з одного боку онкологічні захворювання, з якими там борються, завжди мали лиху славу. А з другого — сюди по допомогу звертаються навіть ті пацієнти, які  майже втратили надію на одужання. Бо дуже висока репутація Донецького обласного протипухлинного центру і особливо його керівника — хірурга від Бога Григорія Бондаря, який, попри поважний вік, досі щодня проводить по кілька складних операцій. Звідси й упевненість, що «в Бондаря» оте промовисте словосполучення «Переможемо рак разом» часто стає дійсністю.  

Дві поважні дати — 100-річчя досягнення людиною Південного полюсу та 75-річчя заснування першої радянської дрейфуючої станції в Арктиці — полярники різних країн вирішили відсвяткувати на Північному полюсі цими днями. Українську делегацію очолює Микола Маковій — єдиний в Україні полярник, який побував в Антарктиці аж 14 разів. Він проходив нелегкий шлях до Південного полюса, але жодного разу не був на Північному.  

У біографії артиста Театру драми і комедії, заслуженого діяча мистецтв України  Станіслава Пазенка поєдналися факти, які, за логікою, непоєднувані. Навчання в Запорізькому технічному технікумі і Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, досвід роботи актора театру й кіно, а також директора, чиновника, дипломата… Сьогодні, відзначивши сімдесятирічний ювілей, актор говорить: кожну сторінку в своїй біографії він писав сумлінно і чесно.    

Ще якихось 20 років тому в Донецьку вирували такі пристрасті навколо державної мови, що складалося враження: ось-ось і на центральній площі міста урочисто відкриють пам’ятник тьоті Моті. Так-так, отій самій колоритній героїні п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло», яка спромоглася на вислів: «Лучше бить ізнасілованой, чєм украінізірованой».  

Зустріч з Юрієм Євгеновичем довго не складалася — заважали ті чи ті обставини. Та коли випало брати участь у черговому письменницькому з’їзді, що проходив у столичному Будинку художника, відразу ж  скористалися нагодою. Зайнявши столик у тамтешньому затишному  кафе і замовивши каву, відчули: це саме те місце, де ніхто не заважатиме і де навіть атмосфера налаштовує на розмову.  

«ДахаБраха» — український колектив, який утворився на початку 2000-х років, постійно гастролює за кордоном, а от на Батьківщині їх можна почути лише на етнофестивалях або придбавши диски сольних альбомів. Тому коли колектив завітав до Криму на фестиваль, я із задоволенням скористалася можливістю поспілкуватися з гуртом. Марку Галаневичу, єдиному власнику чоловічого голосу квартету, дівчата Ніна, Олена та Ірина довірили відповідати на запитання.  

Ця людина схожа на велику дитину. Можливо, його безпосередність і відкритість — наслідок особливого способу життя, де головне місце посідають мультфільми. Вигадуючи сюжети для дитячого кіно, він на годину і сам стає юним глядачем. Тому дитяча аудиторія з легкістю приймає його за свого, він розмовляє з ними зрозумілою їм мовою, тримається на рівних. Розмова про мультики і не тільки відбулася в день приїзду Володимира Тарасова до Миколаєва.  

Леоніда Сорокіна називають класиком звукорежисури. Його запрошували працювати в Москву, на фірму «Мелодія», і в Київ — на радіо й телебачення, в Палац «Україна», на кіностудію імені Довженка. І на бельгійське радіо й телебачення, і на німецьке… Та він залишився в Полтаві, натомість відомі артисти приходили записуватися на його студію.  

Один з найяскравіших  письменників сучасної української літератури  Сергій Жадан  живе в Харкові. Але, як і личить  справжньому знавцеві людських душ, він не обмежується рамками одного міста: багато подорожує і так  само плідно працює. Загалом творчість  Сергія Жадана справедливо можна назвати «новою українською прозою», бо в ній автор відкриває читачеві світ, побачений очима молодої, не байдужої до життя людини, наділеної почуттям гумору та гострою іронічністю.