У Полтаві міський пологовий будинок набув статусу перинатального центру II рівня і є комунальним підприємством Полтавської міської ради. Зробити це планували ще на початку минулого року, але через повномасштабну війну відтерміновували. Так дійшли фіналу тривалого процесу істотного оновлення закладу.

Виповнюється 100-річчя українського тракторобудування. Якби не війна, цю дату відзначали б на державному рівні, бо історія вітчизняного тракторобудування має багато славних і цікавих сторінок. А починалося усе у 1920-х роках із трактора «Запорожець». Про те, як зароджувалось українське тракторобудування, в інтерв’ю «Урядовому кур’єру» розповів   доктор історичних наук професор Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» Олександр Кривоконь.

 Цього року журналістові, редакторові найпопулярнішої у 1990-х роках львівської газети «Поступ», згодом «PostПоступ», Олександрові Кривенку виповнилося б 60 років. Очолюване ним видання мало багатотисячні наклади й було поважним чинником змін в суспільстві, плекало в народі віру в побудову в Україні процвітаючої демократичної держави. Випускник Львівського університету імені Івана Франка Олександр Кривенко був не тільки журналістом, а й громадським діячем, депутатом обласної ради першого демократичного скликання, співзасновником популярного серед молоді Львова «Товариства Лева».

 Колись давно, на початку 1990-х років, не раз доводилося спілкуватися з очевидцями й навіть учасниками молодіжного підпілля під час нацистської окупації Краснодона й інших містечок і сіл Донбасу в роки Другої світової війни. На тоді вони нарешті вже мали змогу вголос сказати, що роман «Молода гвардія», як і загалом міф про юних загиблих хлопців і дівчат, дуже суперечили дійсності.

 Майже 20 років Галина Косинська живе у Твікенемі — західному передмісті британської столиці. Тут вона зайнялася власною справою, відчинивши двері ресторану української кухні Prosperity Ukrainian. Назва її закладу  в перекладі з англійської мови означає «Процвітання». Пані Галина всією душею прагне, щоб її батьківщина розвивалася, процвітала. Щойно 2014 року московська орда полізла саранчею на наші території, українка розпочала волонтерську діяльність.

 Літня наступальна операція Сил оборони України триває. Українські військові в тяжких боях визволяють нашу землю. Про те, які напрямки найгарячіші, чи вплинув на наш наступ підрив росіянами Каховської ГЕС, яка західна зброя найефективніша і яких зразків ще бракує ЗСУ для ефективнішого визволення території України, а також чого очікувати від перекидання ПВК «вагнер» на територію білорусі, Укрінформ поговорив із заступником начальника Головного оперативного управління Генерального штабу Збройних сил України бригадним генераломКОлексієм ГРОМОВИМ.

 Нині всі свідомі українці так чи інакше працюють на нашу перемогу. Полтавка Олександра Голенко, молода мама двох малих дітей, наприклад, шиє одяг для поранених військових. Вона людина відповідальна, і хоч догляд за дітьми забирає багато сил і часу, вважає за потрібне долучитися до допомоги нашим захисникам. Під час війни Олександра взяла на себе додатковий обов’язок — координує діяльність полтавського підрозділу «Швейної роти», до якої входить приблизно десять волонтерок.

 Кілька років тому багатодітна родина Дмитра й Алли Кущів продала квартиру в Харкові і придбала будинок у селі, щоб розпочати лавандовий бізнес. Нещодавно на своїй сімейній фермі в селі Новоселівка на Нововодолажчині родина відкрила перший лавандовий сезон для туристів і провела благодійну акцію на підтримку ЗСУ. Наступного року подружжя планує створити лавандовий парк. Про складний шлях до успіху і плани на майбутнє розмовляємо з господинею.

 Щоб зупинити ворожу навалу, нашим захисникам нині потрібна велика кількість різноманітної зброї. Фахівці працюють над тим, як виробити її в Україні чи закупити за кордоном. Водночас є чимало охочих незаконно використати зброю та боєприпаси — продати чи навіть застосувати їх. Набирає обертів незаконний обіг зброї, з ним активно бореться правоохоронна система. Скільки ж знаходять та вилучають на Черкащині смертоносних знарядь?

 «Не знаю, чи є я крилами своїх дітей, але долонями — точно. Прагну, щоб ніхто не впав», — ділиться думками Олена Мехедько. Зрештою, це не просто міркування — це сенс її життя. Виховуючи свого сина Микиту, 13 років тому вирішила створити в рідному селищі Велика Новосілка, що у Волноваському районі на Донеччині, дитячий будинок сімейного типу й виховувати ще сімох хлопчиків і дівчаток, які з різних причин не знали материнської ласки. Але в їхню долю чорним шлейфом врізалася жахлива війна. Змушені були залишити рідні місця та поїхати на Тернопільщину, де нині й живуть.