Мої діди не повернулися з війни. Коли бачу, як син на зустрічах з ветеранами тягнеться до чужих дідусів, роздивляється їх бойові нагороди, просить сфотографуватися разом з ними, стискається серце: ми не знаємо навіть місць поховань воїнів нашого роду. Одне заспокоює: у слов'янських традиціях доглядати солдатські могили й пам'ятники полеглим. Ми приносимо квіти до обелісків невідомих героїв у Чернігові і віримо, що чиясь вдячна рука покладе квітку там, де знайшли вічний спокій наші рідні. 

Днями у нашому відділі розгорнулася дискусія про покликання жінки. Природно, що чоловіча частина колективу дотримувалася думки, що славнозвісні німецькі три "к", нехай у менш гіперболізованому вигляді, і є сенсом жіночого існування. За це були звинувачені жіночою меншістю у чоловічому шовінізмі. Проте якщо серйозно, пригадую, що навіть у декретній відпустці, у тумані недоспаних ночей і у постійних клопотах, мене тягнуло до письмового столу. Адже за журналістською звичкою і з новонабутим материнським почуттям справедливості продовжувала підмічати деталі, аналізувати, порівнювати. Цікаво, що у мене, як і у всіх мої подруг-журналісток, які пішли у декрет, першим виникло бажання написати матеріал про непристосованість наших вулиць і громадських закладів для колясок (вітання Олі Прокопенко, оглядачу відділу соціальних проблем у декреті). 

Батьки добре знають: в той цікавий період, коли дитинча починає вчитися читати, краще з ним поблизу міських парканів не ходити. Бо не в міру активне маля, намагаючись показати свою грамотність, починає по складах голосно озвучувати надряпане на дошках. Ця засторога хоча й застаріла, але актуальна й досі. Хоча тепер на солідній відстані від дітлахів (та й дорослих) є необхідність тримати не тільки оті паркани, а й... книжки. Так-так - книги художньої, вибачте, літератури, зразки якої цілком легально можна купити в книгарнях чи взяти в бібліотеках. 

На травневі свята, коли щасливий збіг обставин "присусіджує" до червоних днів календаря ще один-два робочих, навіть ті з наших співвітчизників, хто раніше гадав, що можна щасливо прожити без нелегкої, чесно кажучи, праці на городній ділянці, тепер планує частину вільного часу витратити для роботи на землі. 

До чого лишень не вдавалися комунальники, аби змусити нас - споживачів їхніх, інколи навіть не дуже якісних, послуг - сплачувати за них вчасно. Спочатку лякали пенею. Мовляв, якщо не внесете гроші до 30 числа, потім, крім власне боргу, заплатите ще й штраф. Проте, як розповіла колега, яка пише на цю тематику, не такий страшний чорт... Полякати споживачів комунальники не забули, а ось розробити механізм, за яким цю пеню нараховуватимуть, часу й натхнення в них не стало. Тому... Знову довелося їм вигадувати "велосипед". Цього разу у вигляді "пряника" - сплатіть гроші до 20 числа й отримаєте знижку 6-8% плати за обслуговування будинків. Такий підхід зацікавив багатьох киян. 

Ми те, що ми їмо. Не погодитись із цим висловом украй важко. Особливо коли йдеться про дітей. Якщо уважно подивитись на малечу, яка грається на дитячому майданчику, не можна не помітити, що одні постійно крутяться-вертяться, кудись біжать, а інші навпаки - спокійно граються і розсудливо ставлять запитання вихователькам про все, що їх цікавить. Розмовляючи з дітьми одного віку, не можна також не помітити різниці в їхньому розвитку. Приміром, одна дитина в три рочки вже розповідає вивчені напам'ять віршики й розмірковує, як кажуть, "як стара людина", а інша - тільки окремі слова вимовляє, зате все бігає, бігає, бігає... 

Коли перероблено всю хатню роботу, надвечір Іван Степанович і Ганна Андріївна Марченки виходять посидіти на лавці біля будинку. І так уже яку весну напередодні квітня! Розмовляють, як самі зізнаються, мовчки. Але й без слів розуміють одне одного. Коли ж у Ганни Андріївни з'являється неприхована сльоза, чоловік піднімається. 

Назва "Чорнобиль" походить від полин-трави. На тому місці, де стоїть Чорнобильська АЕС, у XІІІ столітті об'єднані українсько-литовські війська здобули першу значну перемогу над монголо-татарськими загарбниками. Тобто місце для прогресу вибрали на кладовищі. А там, як відомо, крім каплички нічого не будують. На це звернув увагу поет Степан Руданський, який ще в 1857 році у вірші "Над могилою" писав, що в степах, де гриміла козацька сила, споконвіку лежала козацька могила. Її зруйнували, і тепер... 

Цвітуть абрикоси - ще кілька днів протримається не дуже тепла погода. А в квартирах батареї вже відключили. Зате теплоенергетики зітхнули з полегшенням: "Відмучились!" Інакше, ніж муками, цьогорічний опалювальний сезон назвати не можна. Споживачі відчули "тепловий удар" на своїх гаманцях, а теплоенергетики - на всьому. Без серйозних аварій пройти сезон - це вже досягнення, з огляду на стан мереж і обладнання. Для ТКЕ подорожчання газу стало не меншим "тепловим ударом", ніж для споживачів. Хоч тарифи й зросли, та все одно вони покривали собівартість витрат на опалення в середньому на 62%. А відтак теплоенергетики, отримавши оплату за свої послуги, дуже довго думають, як же ці гроші прилаштувати, щоб і за газ розрахуватися, і зарплату працівникам заплатити, і хоч щось на ремонти залишити... Це в них виходить погано - левову частку грошей "з'їдає" оплата за газ, а те, що лишилось, - хіба що на латання найнагальніших дірок... 

Затиснуті у згодом названому істориками "трикутником смерті" районі Любар - Шепетівка - Миропіль, збройні сили УНР та її уряд, здавалось, були приречені на знищення. З двох боків напирали загони більшовиків і денікінців, а тому чи не єдиним порятунком видавався перехід на територію, контрольовану польськими військами.