Публічний «праведний» гнів голови Ради Федерації Росії Валентини Матвієнко, якій США після тривалих роздумів видали візу обмеженого типу, такий самий брехливо-лицемірний, як і вся російська політика. І річ навіть не в тому, що пані Матвієнко, під чиїм майстерним диригентством Рада Федерації у березні 2014 року проголосувала за підтримку звернення до Путіна з проханням ввести війська до українського Криму, тепер з удаваним обуренням каже, що США грубо порушили «норми міжнародного права, принципи демократії і свободи слова». 

Васькові всього чотири роки. Та сам він вважає, що насправді йому набагато більше. Бо чув, як сусід казав його мамі: під час війни один рік іде за два. Або навіть за три. Отже, оці чотири пальці на одній руці плюс чотири з другої... А де взяти ще чотири? Одне слово, він уже майже дорослий! І добре затямив: не все з того, що кажеш рідним чи знайомим, потрібно повторювати чужим. Ось і на запитання «Де твій тато?» не завжди слід бадьоро вигукувати «Хохлів мочить!» Хоч раніше, почувши це, всі тільки голосно сміялися. І навіть спеціально перепитували, щоб він знову повторив відповідь — ще голосніше. Хлопчина тоді також сміявся, радіючи, що їх розсмішив. 

Мене дуже вразив один телефонний дзвінок у редакцію. Телефонує літній чоловік, хоч голос добре поставлений (чи наважилися б ви просто так звертатися в редакцію урядової газети?), але все-таки трохи ніяковіє. Питає, а хто в державі займається декомунізацією, який державний орган. Може, міліція? А що ви саме хочете декомунізувати, запитую, бо й справді не розумію, хто відповідальний за виконання закону. Ну, історики об∂рунтували і підвели базу, депутати ухвалили закон, місцеві органи влади взялися перейменовувати міста, райони і вулиці, позбавляти установи й підприємства гучних прізвищ після слова «імені». Начебто питання гуманітарне, і міліція тут ні до чого.

Реклама іноді буває, м’яко кажучи, дивною. Щоб привабити покупців чи клієнтів, їм пропонують пійматися на гачок заохочень. Гроші в пачках насіння, акції під кришечками напоїв, ложечки в пачках чаю, іграшки, наліпки, магнітики… Три упаковки за ціною одної, розіграші автівок і комп’ютерів… Одне слово, ловися, споживачу, великий і маленький! 

 Українські банки, покликані надавати якісні професійні послуги, дивують щодня дедалі більше. Правду кажучи, інколи не розумієш, кого їхні керівники задля великої економії коштів беруть на роботу. Ось реальний приклад з мого життя.

У мене в одному з банків багато років була комірчина для зберігання коштовних речей. Це дуже потрібно, особливо в наш непростий час, коли люди гуляють зі зброєю вулицями міст й інколи її небезпечно використовують. Та й квартирних крадіїв, як кажуть, побільшало в 3—4 рази порівняно з мирними часами.

ЮНЕСКО оприлюднила рейтинг наймилозвучніших гімнів світу: наш «Ще не вмерла України...» переміг серед національних пісень 193 країн. Як повідомляє domik.ua, загальний рейтинг проводили за чотирма показниками. За двома з них — за милозвучність та гарне поєднання музики і тексту — гімн України отримав найвищі бали. Високо оцінили його також за оригінальність музики та загальну цілісність. 

2 вересня виповнилося 70 років, як завершилася Друга світова — найглобальніший у ХХ столітті планетарний конфлікт, який зачепив дві третини держав, що існували. 

Цього літа, наслухавшись розповідей друзів про переповнені пляжі Одеси, ми вирушили в Карпати. Проте такими хитрими виявилися не ми одні. Під час подорожі від вокзалу Івано-Франківська в бік Буковеля були вражені кількістю авто з київськими, харківськими, дніпропетровськими й донецькими номерами, які мчали у напрямку гір, що заманливо вимальовувалися на горизонті. 

Колишній регіонал, автор «диктаторських законів» і екс-голова Черкас Володимир Олійник в інтерв’ю російському виданню «Медуза» зізнався, що сумує за минулим, коли він міг сам ходити на базар. «Для мене буде найбільше щастя, коли я вийду на Золотоніський ринок, куплю сала, і всі скажуть мені «дякую». Хочу почути просте людське «дякую»… 

Це центри соціальної і політичної культури. Вони втримують суспільство від сповзання у дикість і варварство. Це джерело своєрідної аристократії духу. Таку роль відводить університетам у посттоталітарному суспільстві філософ-антифашист Карл Ясперс в унікальній роботі «Ідея університету».