Про це унікальне підприємство говорять і пишуть в Україні багато. Кілька років тому, працюючи в телекомпанії «Київ», я теж мав змогу підготувати репортаж з його овочевих цехів: керівництво комбінату тоді організувало для журналістів столичних ЗМІ  екскурсію реконструйованими теплицями. Запам’ятався добротний город під склом з рівними рядами рослин, які ледь тримали спілі помідори, а також вулики, заповнені комахами-трудягами, усміхнені обличчя робітниць і… пісня з однієї з найпопулярніших радянських кінострічок «Весна на Зарічній вулиці», яка обірвала інтерв’ю з головою правління комбінату Володимиром Чернишенком.

Люди старшого покоління ще пам’ятають, у яку проблему завжди виростав  ремонт у квартирі чи приватному будинку: будівельних матеріалів не вистачало, а те, що й вдавалося дістати по блату, захаращувало кімнати або вільну площу біля будинку. Крім того, купи піску, щебеню, цементу, які потрібно було переробляти в розчини вручну. Нині будівельна наука зробила гуліверівські кроки вперед, і щоб «потягнути» штукатурку чи утеплити стіну, не потрібно возити машинами складові для розчинів та рвати руки в коритах, колотячи цемент із піском. 

Нещодавно у Харківському конструкторському бюро з машинобудування імені О. О. Морозова виробниче підприємство «Снок ЛТД» випробовувало скло власного виробництва для бронетехніки. У таких заходах завод з міста Василькова на Київщині часто бере участь. Але для концерну «Укроборонпром» скляний захист майстри зі столичного регіону виготовили вперше. І цей серйозний іспит підприємство склало успішно: за фізичними властивостями (що визнала авторитетна комісія з 15 фахівців) скло ВП «Снок ЛТД» отримало оцінку «відмінно»: воно не розсипалося навіть після влучання в нього куль з великокаліберного кулемета. У Василькові тепер чекають на результати тендера. 

Киянинові Володимирові у Коцюбинське поїхати порадили друзі. «Роблю ремонт у квартирі, — сказав Володимир, — і вирішив повністю замінити електропроводку. Фірм, які торгують цією продукцією, є нібито й чимало, але  справжніх, а не «купи-продай», які відповідають за якість свого товару, — одиниці. «Кабель-інвест» — одна з таких. Їй можна довіряти». І з мотком дроту пішов до легковика. 

У це важко повірити, але на початку ХХ століття Німеччина, Бельгія та Британія — визнані в світі пивовари — купували хміль на … Волині, бо за якістю він не поступався кращим закордонним зразкам, а за ароматом — навіть їх перевищував. Відтак уже в 1907 році до Великої Британії було вивезено 9 пудів хмелю, а 1912-го — 492. Українці вирощували високі (як на той час)  врожаї цієї культури — 10—12 центнерів з гектара, при вартості виробництва одного центнера 18—25 рублів. Німецьким же, австрійським, французьким та англійським виробникам хміль обходився у 1,5—2 рази дорожче. Збут хмелю вважався досить прибутковою справою (його ціна у десятки разів перевищувала ціну зерна), і в 1913 році площі під цю культуру в Україні становили вже 6 тисяч гектарів. На жаль, наприкінці 80-х років минулого століття Україна була вже п’ятим у світі (після США, Німеччини, Китаю та Чехословаччини) виробником хмелю. Нині ж … 

Пригадую, як наприкінці 1980-х (працював тоді в Житомирі), забравши меншу дочку зі школи, йшов частенько до центрального гастроному міста, аби купити кілограм вареної ковбаси. Майже завжди доводилося вистоювати величезну чергу. Дочка якось навіть заснула на підвіконні в тому магазині. Завдання ліквідувати ганебне явище з чергами поставили перед Анатолієм Статіновим, якого 1987 року призначили міністром торгівлі України. На третій день своєї роботи новий керівник побачив по телевізору сюжет, в якому учасники одного з мітингів у Москві на весь екран розгорнули плакат «Хочемо жити, як у Херсоні» і одразу ознайомився з особовою справою начальника тамтешнього обласного управління торгівлі Володимира Чайковського й терміново вилетів у Херсон.

У консервному цеху підприємства всі чекали на приїзд із Полтави Лариси Діденко. Робітникам хотілося нарешті привітати свою начальницю з високою відзнакою Президента України — медаллю «За працю та звитягу», яку їй заслужено вручали в обласному центрі.

«Наш комбінат, — збуджено говорили робітниці, — за передовиками, мабуть, лідер на Полтавщині: лише торік Петро Порошенко присвоїв почесне звання «Заслужений працівник промисловості України» головному інженерові Іванові Омельченку. Медаль «За заслуги та досягнення» отримав старший інженер з питань будівництва Олександр Смірнов, сертифікат «Спеціаліст року» — головний механік Сергій Сафонов, сертифікат «Спеціаліст року у сфері «Фінанси та аудит-2014» — начальник відділу економіки та фінансів Юрій Гулєнцов, сертифікат «Керівник року» — менеджер з постачання Сергій Штомпель. Що не кажіть, а радісно за Хорол, який так високо цінують у столиці. Отже, не даремно ми тут працюємо». 

Якщо для італійців, які живуть на півночі країни, Комо — це назва озера (захищеного Альпами затишного світу природи, п’янкого повітря та дзеркальної води), то в українців воно викликає гастрономічні асоціації. Річ у тому, що під торговою маркою «КОМО» в Україні працює потужний сучасний високотехнологічний виробник якісних та поживних сирів ПАТ «Дубномолоко». 

Того дня, коли я мав зустрітися із генеральним директором — художнім керівником театру, народним артистом України, Героєм України Михайлом Резніковичем, у Російській драмі йшла вистава «Джульєтта та Ромео». Шекспір цікавий глядачам будь-якого віку за будь-яких часів, тож зупинився на кілька хвилин біля театральної афіші. Прізвище Кирила Ніколаєва в ролі Ромео було мені не знайоме.

У такий непростий для країни час кожне підприємство має  ідентифікувати себе в цьому світі, визначитися, що і як робити заради майбутнього. Про це сьогоднішня розмова з головою наглядової ради ПрАТ «СНВО «Імпульс» Володимиром Єлiсєєвим.