Вода має три стани. Вона може бути рідиною, парою чи кригою. Але зараз мова не про те. Говоритимемо про стан, у якому ми можемо отримати воду для найважливішого – для внутрішнього вживання. Отже…  
 Кажуть, у Швейцарії воду можна спокійнісінько пити і з-під крана: і органолептика, і мікробіологія — все на рівні. Не нам, звісно, тягатися з однією з найрозвиненіших країн Європи. Та й мити, приміром, питною водою підлогу, то, на думку фахівців, — уже занадто. Але дещо «проапгрейдити» наші водогони — завдання актуальне і, як свідчить одеський досвід, цілком здійсненне. Тут починаючи з 2010 року переводять міські хлораторні об’єкти на гіпохлорит натрію.

25 березня сторони підписали у Міненерговугілля 15-річну кредитну угоду на 300 мільйонів гривень під реалізацію проекту «Комп лексна (зведена) програма підвищення рівня безпеки енергоблоків атомних електростанцій» (КзППБ). Її засвідчив гарантійною угодою міністр енергетики та вугільної промисловості України Едуард Ставицький. Тобто гроші банк видаватиме під держгарантії. Перші надійдуть уже у цьому році, за домовленістю наступні транші йтимуть 15 років зі ставкою  відсотків ЄБРР — LIBOR у євро (EURIBOR) + 1%. З боку ДП НАЕК «Енергоатом» кредитну угоду підписав виконувач обов’язків президента Віссаріон Кім, з боку банку — директор представництва ЄБРР в Україні Андреа Куусвек.

Чи можна пити воду з-під крана? Чи можна купатися в Дністрі, Пруті, Бузі, Дінці? Як працюють водоканали і як це впливає на екологічну ситуацію в різних куточках України? Які найголовніші проблеми Дніпра? На ці та інші запитання відповімо в ході спеціальної акції «УК» «Вода — для всіх», яку започатковуємо сьогодні.

А й справді, не любить. Бо хіба ж коханій дарують крадене? У нашій ситуації — крадене у природи, в держави, в суспільства. Троянди й тюльпани вирощують, і заробіток від них чесний. А підсніжники і крокуси заготівельники косять на лісових галявинах — наших з вами спільних, адже у нас більшість лісів — державна власність. Часто підсніжники видирають разом з цибулинами, щоб довше не в’яли. І наступного року на цій галявині квітів уже не буде.  

Коли на поріг приходить війна, мирне населення хапає на руки дітей і тікає подалі від кулеметних черг, виття бомб і вибухів снарядів. Так само звірі та птахи тікають від мисливської канонади (орнітолог Іван Русєв якось у сезон нараховував по 3—5 тисяч пострілів щодоби на одному з причорноморських озер).
 Зазвичай пернаті-волохаті тікають до заповідників чи національних парків — якщо такі є в межах досяжності. Мисливці до такого драпу ставляться по-різному. Одні з розумінням: кожній же Божій істоті треба мати якийсь прихисток. І йдуть собі онуки Тургенєва хто тарілочки на стрільбище трощити, а хто — за прикладом гуманіста Шарика з Простоквашина — міняти рушницю на фотоапарат. І адреналіну повні вени, й вухастики-дзьобастики живі-здорові, совість не мучить і в церкві на свічки витрачатися не треба.

Лісівники краю кажуть, що є тільки один спосіб зробити велику роботу — полюбити її. Їм можна вірити, адже вони в цьому переконуються з покоління в покоління,  вирубуючи плантації, котрі старанно ростили діди та прадіди, і самовіддано плекаючи молоді саджанці, які достигнуть для нащадків.
Справді, берегти ліс і піклуватися про нього, доки не дозріє і не стане придатним для використання, — це дуже велика і копітка робота. Адже головне надходження коштів у державних лісових господарствах одержують від реалізованої та переробленої деревини. Приміром, торік реалізація зросла більш як на 4%. Хоч ці відсотки давалися нелегко,  але таким чином було зароблено понад 344 мільйони гривень, що на 15 мільйонів більше проти попереднього року. При цьому більш ніж на 8% зросла продуктивність праці і за всіма видами діяльності становить понад 114 тисяч гривень на одного працівника.

Потужний помах крил, махові пір’їни яких творять чутну за сотні метрів «музику», гальмування під час посадки на воду викинутими вперед перетинчастими лапами, граціозні вигини шиї й біле, як сніг, пір’я, що щільно вкриває масивні тулуби, — хто хоч раз у житті не бачив лебедів? Якщо не вільних, готових щомиті піднятися в небо, то хоч би напівсвійських, паркових?
Лебідь — цей цар пташиного світу — дедалі частіше тішить нас своєю присутністю то на якомусь сільському ставкові, де його раніше ніколи не було, то на малих і великих озерах. А ще викликає мало не дитяче захоплення, коли бачиш, як у небі над тобою ширяють птахи завважки 10–13 і більше кілограмів.

Бурхливий економічний розвиток призвів до тотальної антропогенізації природи, став одним з головних чинників, який породив безвідповідальне ставлення до неї як людей загалом, так і владних структур зокрема. Тут і парниковий ефект, дефіцит кисню та озонові діри, кислотні дощі, згубні концентрації радіоактивних ізотопів, хімічне забруднення грунту, води, харчових продуктів тощо. Причини виникнення глобальних проблем треба шукати у системі господарювання, де головне — прибуток, і в сучасній моделі цивілізації. Нині негативні процеси впливу людини на природу тільки прискорюються. 

Електронна кадастрова карта, запроваджена завдяки зусиллям уряду, нещодавно яскраво підтвердила свою корисність. Користуючись нею, експерти Національного екологічного центру України (НЕЦУ) виявили масові порушення заповідного режиму заказників, заповідних урочищ, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва. «Попри недоліки, які ця карта на сьогодні має, і які, безумовно, треба усувати, цей унікальний ресурс дав нам змогу виявити порушення заповідного режиму мало не в кожному сьомому заказнику Київщини», — каже заступник голови НЕЦУ Олексій Василюк.

На жаль, на електронній кадастровій карті поки що позначено далеко не всі існуючі заповідні території. Але маючи під руками будь-яку іншу карту або схему з контурами тієї чи іншої охоронюваної території, можна знайти на електронній кадастровій карті цю саму ділянку. І якщо територія, наприклад, заказника на «електронці» має вигляд суцільного масиву, то, найімовірніше, проблем немає. 

А ось якщо вона поділена на ділянки, це означає, що заказник або вже роздали шматочками, або збираються це зробити. І зовсім кепські справи, якщо, крім кадастрового номера, ділянки на території природно-заповідного фонду мають примітку «приватна власність».

Відомо, що в спорті рекорди фіксуються досить рідко. Але цього не скажеш про кліматичні рекорди. Лише в одному Києві минулого року, за даними Центральної геофізичної обсерваторії, зафіксовано 34 температурних рекорди. Окрім того, були й інші, зокрема висоти снігового покриву. Так, 3 лютого температура повітря вперше з 1881 р. опустилася до мінус 26,8^оС. До слова, це значення виявилося найнижчим для всього 2012 року.
Через півтора місяця зафіксовано зовсім інший рекорд: 18 березня температура сягнула літнього значення 20,8^оС. Наприкінці квітня, точніше — в останній день цього місяця, зафіксовано 30,2^о С.