Мабуть, зайве розповідати, що жито — одна з первісних зернових культур, яку люди використовували в харчуванні протягом багатьох століть. У моєму селі Мошни на Черкащині в повоєнні роки жито сіяли майже на кожному городі. Тоді це була основна хлібна культура, а житню солому використовували для вкривання селянських хат і надвірних будівель.

Нині для господарів настає гаряча пора: час саджати картоплю. Тож попри обмежувальні заходи у зв’язку з пандемією, і селяни, і міські власники присадибних ділянок активно роблять ревізію посадкового матеріалу та реманенту. А найспритніші вже, напевне, посадили першу партію з надією вигідно продати незабаром молоденьку картопельку.

Віднедавна в одному із сумських супермаркетів уподобав хліб з кукурудзяного борошна. Спершу вагався, бо вдома звикли до пшеничного чи житнього. Та й часові відголоски далеких 1960-х, які залишаються в пам’яті представників старшого покоління, роблять своє: тодішня тотальна «кукурудзизація» радянського генсека Микити Хрущова обернулася здебільшого карикатурами і дружніми шаржами. Однак як свідчить практика, цариця полів поступово займає належне їй місце не тільки на Сумщині, а й загалом в аграрній Україні. 

На в’їзді до Житомира з боку Києва увагу подорожніх привертає помітна на тлі ще фактично садибної приміської забудови багатоповерхівка, що нагадує розгорнуту книжку. Це Інститут сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України, який із 2018 року очолює ексміністр аграрної політики, доктор сільськогосподарських наук Сергій РИЖУК. Наша розмова з ним — про затребуваність наукових досліджень і загальну ситуацію в аграрній галузі.

Якщо із 2016 року загальні обсяги капітальних інвестицій в агропродовольчі сектори економіки України збільшувалися, то, за даними Держстату, 2019 року вони зменшилися на 2,2%, повідомляє провідний науковий співробітник Інституту аграрної економіки Микола Кісіль. Які причини цього?

Кілька років тривають дискусії та суперечки навколо однієї з чинних норм законодавства в сільському господарстві. Це стосується розповсюдження в Україні засобів захисту рослин.

Сказати, що виробництво молока в Україні не розвивається, — це надто м’яко буде. Воно катастрофічно зменшується відповідно до скорочення кількості корів. На засіданні аграрного комітету Верховної Ради навіть прозвучало: «Рекордне скорочення поголів’я». Поменше б нам таких рекордів!

На тверде переконання багатьох науковців та господарників, стабілізація і подальший розвиток вітчизняної тваринницької галузі можливі нині лише в разі реалізації двох взаємопов’язаних умов: ефективної державної підтримки тваринництва та впровадження новітніх технологій. Такі висновки цілком об’єктивно випливають з даних невтішної статистики, де цифри свідчать про стрімкі темпи падіння виробництва тваринницької продукції упродовж фактично всіх років незалежності. Зокрема в молочній галузі торік зафіксовано рекордні скорочення виробництва молока, і загальний його збір не досяг навіть 10 мільйонів тонн.

Аграрні розписки, які успішно діють в Україні з 2015 року, дали змогу за цей час залучити в аграрний сектор 19,5 мільярда гривень, повідомляє пресслужба Мінекономрозвитку. У 2019-му видано аграрних розписок на загальну суму 11,8 мільярда гривень.

Уже найближчими роками виробництво зернових та олійних культур в Україні сягне 100 мільйонів тонн, а експорт — 70 мільйонів (2018/2019 маркетингового року ці показники становили 92 та 54 мільйонів тонн відповідно). Проте брак сучасних зберігальних потужностей (елеваторів) не лише стримує розвиток потенціалу аграрної галузі, а й може послабити експортні позиції України на світовому ринку, зау­важують в Українській зерновій асоціації (УЗА).