На моїй пам’яті тема реформування державних і комунальних ЗМІ жваво обговорюється не вперше. Далекого 1995 року, коли Україна вступала до Ради Європи, така реформа була однією з вимог членства у цій впливовій організації. Через десять років Парламентська Асамблея Ради Європи нагадала нам про це зобов’язання, закликавши нарешті розпочати роздержавлення преси. Мовляв, «четверта влада» не повинна стикатися з фактами політичного та економічного контролю засновників і співзасновників. 
Пригадую також запальні декларації про свободу слова, які мали втілитися у життя ще, напевно, за царя Гороха.  І те, що жодна з політичних сил так і не спромоглася їх виконати. Тут усе зрозуміло: владі надто важко відмовитися від спокуси скористатися підконтрольним інформаційним ресурсом. 

Прийняття мало якого законодавчого акта так торкається інтересів усіх без винятку співвітчизників, як ухвалений торік у листопаді Закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її соціальний статус». Багатьох він торкається, так би мовити, комплексно, бо йдеться, нагадаємо, про перехід на нові зразки практично всіх особистих документів. 

З давніх-давен у тутешніх степах дим вважався ознакою біди. Густі клуби чорного диму над трубами й корпусами Вуглегірської ТЕС, які було видно за багато кілометрів, викликали тривогу в населення Світлодарська. Люди відразу зрозуміли: сталося щось надзвичайне, та вони не підозрювали, що доведеться тримати оборону від холоду і перейматися ймовірним наступом безробіття і злиднів…
Техногенна аварія на тепловій електростанції сталася у п’ятницю 29 березня в другій половині дня. За попередніми даними, зі  свідчень очевидців (у цей момент тут працювали майже 400 осіб), на території одного з блоків загорівся вугільний пил.

«Лапи геть від Біличанського лісу!» — на тлі плаката з таким лозунгом днями було оголошено про створення депутатського міжфракційного об’єднання «За збереження Біличанського лісу». 50 депутатів від різних фракцій ВР зголосилися стати на захист чотирьох тисяч гектарів зелених легень на північному заході столиці. Тих легень, які захистили 25 років тому Київ від чорнобильського вітру, які сьогодні рятують жителів київських Академмістечка, Біличів, Новобіличів. А також — Ірпеня, Бучі, Петрівців та інших поселень у радіусі півсотні кілометрів навколо від задухи, смогу, спеки та різких коливань клімату.
Як уже писав «УК» («Не обривайте метелику крила», 27.12.2012), селищна рада Коцюбинського самовільно «прирізала» до 87 гектарів своїх земель ще 4 тисячі гектарів земель київських приміських лісів. І — почала роздавати ці землі під забудову. 

Вже майже два роки, як причетні до лісу підприємницькі структури Чернівецької області закопали топірці війни — давньої і затятої. Деревопереробники Буковини припинили нарешті скаржитися голові облдержадміністрації на лісівників, які, на їхнє переконання, дбали лише про збагачення своїх підприємств з експорту лісоматеріалів, гальмуючи тим самим розвиток деревопереробки. Тож у Михайла Папієва немає тепер жодних причин заводити улюблену популістську пісню всіх попередників про заборону вивезення лісу-кругляку за межі області, аби забезпечити сировиною місцевого товаровиробника. 

Час — складна наукова,  філософська і соціальна категорія. Та розпочнемо з останнього актуального для України питання.
Починаючи з 1996 року на території України запроваджено час другого часового поясу (київський) з переведенням щорічно годинникової стрілки в останню неділю березня о 3 годині на годину вперед і в останню неділю жовтня о 4 годині на годину назад. 

Кажуть: добре там, де нас немає. Кількість людей, які їдуть з України за кордон у пошуках кращої долі, мабуть, лише підтверджує те, що наші співвітчизники свято вірять у цей постулат. Адже громадян України за рубежем нині перебуває, за різними даними, від 3 до 7 мільйонів! Немало українців, які працюють за кордоном, кажуть, що повертатися у них бажання немає, бо там почуваються краще.  

Уже давно не таємниця, що абсолютна більшість протестуючих часто навіть не здогадується, що їх використовують «в темну». Свідомо чи ні, але не дуже цікавляться такими випадками й журналісти. Тому, приміром, «війну», про яку йтиметься далі, варто, мабуть, розглянути з урахуванням всіх «за» і «проти», в тому числі на предмет відповідності тим гаслам, під якими вона ведеться.  
Раніше про село Нижню Хортицю, яке входить до складу Розумівської сільської ради Запорізького району, знали хіба що в обласному центрі та ближніх районах. Однак минулого літа події, що там відбувалися, знайшли своє відображення в інформаційних передачах кількох центральних телеканалів та в публікаціях загальноукраїнських друкованих видань, не кажучи вже про місцеві.

Саме великовантажні машини винні у тому, що Київ виявився не готовим до циклону. І, звісно, метеорологи, які хоч і застерігали завчасно, що на столицю насувається негода, але ж не акцентували на тому, що вона буде аж такою сильною. А те, що в ніч із п’ятниці на суботу більшість киян не побачила на вулицях та дорогах міста снігоприбиральної техніки, — так погано дивились. Адже всі служби посилено працювали. У цьому переконують чиновники.
— 21 березня від Гідрометцентру ми отримали повідомлення про те, що будуть снігопади, заметілі, хуртовина. Безперечно, в цьому повідомленні не йшлося, що ця стихія буде такого масштабу. На жаль, у нас у країні не передбачено диференціації рівня загроз: коли насувається звичайний снігопад чи посилення вітру, а коли циклон набагато серйозніший — такий, як цього разу. Проте після того, як ми отримали попередження 21 березня, його розіслали всім службам і районним адміністраціям, щоб можна було вжити відповідних заходів та підготуватися, — зазначив під час прес-конференції у вівторок перший заступник голови КМДА Олександр Мазурчак.  

Небувалої потужності негода, що звалилася нам, у прямому сенсі, снігом на голову, показала не лише те, як уміють (чи здебільшого не вміють) з нею справлятися, а й подала ідею, якими можуть бути шляхи розв’язання проблем у майбутньому. Зокрема щодо кількості техніки, необхідної для подолання подібних стихійних лих. Ситуативно — буквально на кілька днів — її потрібно надто багато. У Києві, наприклад, 25 березня 4673 одиниці техніки працювали на розчищенні доріг.
Схожі погодні викрутаси і надалі можливі, однак велику кількість технічних засобів в одному місті утримувати було б недоцільно, та її в галузі й немає.