Масштаби незаконних прибережних забудов привернули увагу генпрокурора Віктора Пшонки, який, зокрема, оцінюючи стан узбережжя Чорного та Азовського морів, сказав своїм підлеглим: «Йдеться не лише про туристів, а передусім про місцевих жителів, яких, через незаконне будівництво на прибережних територіях, позбавляють права безоплатного користування пляжами».  

—Лізь, лізь! — саркастично припрошувала бабуся малюка, який нерішуче тупцював на березі за кілька кроків від прогрітого сонцем ставкового мілководдя. — Ступай сміло! Але як ото тільки ступиш, так воно тебе відразу й схопить. Щоб знав!
— Ба, а якщо я однією ногою?
— Та хоч одним пальцем! Бо воно, оте зубате і хвостате, давно чекає тебе! Сидить отамечки на дні, причаїлося і вже аж облизується! Бачиш, он навіть дорослі дяді його бояться і не купаються…

Доводиться визнавати рацію психологів і безлічі рекламних агенцій, що головний рушій багатьох процесів, не кажучи вже про торгівлю, — реклама. Гендлярство вона справді рухає, і в таких масштабах й у такому, з дозволу сказати, асортименті, що незабаром в арсеналі людства зовсім не залишиться речей, які не продаються. Як і місць, звідкіля вона «капає на мізки» затурканим багатьма реаліями «споживачам»…  

Як і життя, найбільшу повагу віддають Кобзареві люди, які не себе прагнуть прославити на його імені, а люблять його щиро й безкорисливо. Діють не за вказівкою, а за велінням серця. Зрозуміло, через нинішні економічні обставини вони не все можуть зробити для збереження пам’яті про Велику Людину. Через це й змушені звертатись до влади. Ні, не за допомогою. Щоб вона виконала те, в чому присягалась. Що ж маємо?
Це ж треба так! Очевидці стверджують, що 2 липня 1843 року, коли Тарас Шевченко вперше приїхав у Яготин з Олексієм Капністом до князя Миколи Рєпніна, йшов дощ. Панів запросили в маєток. Поета разом із селянином-візником «забули». Але правду кажуть, що дощ — на щастя. І Тарас Григорович був щасливим у Яготині. Пізніше він напише, що всі дні перебування в Яготині є і будуть рядом прекрасних спогадів.

Навіть за радянських часів, коли у віддалених поліських селах ще не було проблем із працевлаштуванням, місцевий люд у період збору ягід і грибів правдами й неправдами залишав роботу заради значно вигідніших сезонних підробітків. Нині, коли дари лісу для багатьох поліщуків стали чи не головним джерелом доходів, ніхто вже не дивується безлюдним селам у «ягідні жнива». 

Голубинське родовище мінеральних вод уперше згадується в 1775 році. В наступному столітті воно стало добре відомим. З багатьох країн приїжджали люди із захворюваннями шлункового тракту, жовчних і верхніх дихальних шляхів. Отримували зцілення хворі на цукровий діабет, нирки та сечовий міхур, легені. У путівнику ще 1914 року вказувалося: вода «дієва при недугах шлунка, підвищеній кислотності, печії, успішно використовується при хронічних катарах носоглотки, гортані, бронхів. Призначається хворим з пороками серця та астматикам. Корисна при гепатитах. Є прекрасним тонізуючим напоєм».

«Лужанську» відзначали на міжнародних виставках у Будапешті (1842, 1882, 1884), Парижі (1855), Відні (1866, 1873, 1884), Кошицях (1880, 1883)… У двадцятому столітті навколо цього джерела сформувався курорт з потужною інфраструктурою, який отримав назву Голубине. 

Президент України готовий переглянути головний фінансовий документ країни і наполягає на тому, щоб на друге півріччя в нього були внесені корективи — бажано в бік збільшення, оскільки від цього залежить, якими надалі будуть соціальні виплати. Водночас більшість експертів стверджують, що зробити це буде украй складно з цілком об’єктивних причин, і правильніше було б на деякий час затягнути паски, паралельно підшукуючи альтернативні джерела наповнення державної скарбниці.  

Сьогодні «Урядовий кур’єр» започатковує нову рубрику — «Дитяче оздоровлення». Розповідатимемо, де і як проводять літо маленькі українці: про мальовничі місця та нові цікаві види відпочинку.  Не замовчуватимемо й порушення, якщо такі знайдемо. Сторінка виходитиме щовівторка.

Новенькі контейнери для пластикової тари, що з’явилися в рівненських дворах, просигналили про те, що сміттєпереробний завод, на який чекали, нарешті запрацював. І став першим в Україні подібним підприємством із замкненим циклом виробництва, де сміття перетворюють на альтернативну енергію, стверджують експерти. Екологія, економіка, логістика — все це органічно переплелося лише в одному об’єкті, до якого підійшли, так би мовити, з європейською логікою. 
Україна вичерпала ресурс засміченості: здається, про це знають навіть дошкільнята. Рівне — не виняток: саме в 2013-му тутешній сміттєполігон вичерпує свій ресурс, тому цей завод був надзвичайно важливим.

Упродовж року представники майже 40 громадських організацій, які долучилися до загальнонаціональної моніторингової кампанії, триматимуть під прицілом чиновників на місцях, – щоб з’ясувати, чи відповідає їхній стиль життя тим доходам, які вони офіційно декларують.