Гостра проблема надійного транспортного сполучення Сихівського житлового мікрорайону з центральною частиною міста знову активно обговорюється у Львові. Втім, тепер від декларацій амбітного плану в місті перейшли до реальних кроків. У Львівській міській раді підписано договір між ЛПК «Львівавтодор» і Європейським банком реконструкції та розвитку щодо надання кредиту сумою 6 мільйонів євро для прокладання трамвайної колії до житлового масиву Сихів. Новий фінансовий пакет співпраці з ЄБРР містить, окрім  позики  (6 мільйонів євро), паралельний грант розміром 5 мільйонів євро від німецького уряду.  

«Паспорт для виїзду за кордон можна буде отримати всього за 170 гривень!» Така інформація облетіла Інтернет наприкінці минулого року після того, як Верховний суд України у грудні видав постанову, у якій ідеться про вартість закордонного паспорта (з нею можна ознайомитись на сайті ВСУ). Ця постанова стала підсумком тривалого розгляду в судах справи, ініційованої Ігорем Блюменталем, який вважав, що обов’язкове замовлення платних послуг, надання квитанції про їх сплату, а також надання додаткових квитанцій про сплату вартості бланка не грунтуються на нормах чинного законодавства.

Тушу дикого кабана в річці на Луганщині знайшли прикордонники. Вони й запідозрили, що він міг потрапити в Україну з Ростовської області Росії, де зафіксовано африканську чуму свиней. Київські вчені з Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи визначили, що тварина була заражена небезпечною хворобою. Через це в Станично-Луганському районі ввели 10-кілометрову карантинну зону. Термінові заходи було застосовано вчасно, аби утримати ситуацію під контролем. 
Багато хто зітхнув із полегшенням, тільки не жителі трьох сіл, що опинилися в карантинній зоні, — Комишного, Колісниківки та Юганівки. Господарів зобов’язали всіх безрогих домашніх тварин пустити під ніж — на тушонку та ковбаси. Жодної хворої тварини на території України не виявлено, але свиней знищують для профілактики. Людям пообіцяли компенсацію, проте прибутку, на який розраховували ті, хто вирощував кабанчиків на продаж, уже не буде. 

Влітку в Рівному запрацював перший в Україні сміттєпереробний завод із замкненим циклом виробництва. Прямісінько впритул до міського сміттєполігону, де накопичилося (вдумайтеся!) 5 мільйонів тонн сміття і який сповна відпрацював свій ресурс. Відкривали його помпезно, із символічною стрічкою, за участю міністра екології та природних ресурсів України та німецьких інвесторів. Адже це й справді був чи не єдиний приклад ефективного державно-приватного партнерства. Тут таки, при вході, численних гостей зустрічав… величезний динозавр, виготовлений із пластикових пляшок, як символ того, що принаймні для Рівного період сміттєвого застою успішно закінчився. А інвестори врочисто обіцяли перед телекамерами звести наступний завод у тому місті, яке наважиться взяти динозавра до себе. Справа ж бо, казали, перспективна і вкрай потрібна. Зрештою, в цьому ніхто у світі (а надто в Європі) вже не сумнівається.  

На початку грудня під час селекторної наради віце-прем’єр Олександр Вілкул доручив керівникам регіонів прискорити роботи з добудови проблемних житлових об’єктів. Серед міст, де є такі об’єкти, назвали й Одесу. На жаль, за поширеністю цієї болячки Південна Пальміра поступається лише столиці. 

На шпальтах «Урядового кур’єра» в №100 від 6 червня 2013 року в матеріалі «За межею справедливості» розповідалося про поневіряння жительки села Залінійне  Зачепилівського району на Харківщині Людмили  Кононихіної, яка змушена була пройти через усі можливі державні інстанції, щоб добитися свого законного права на власність земельного паю.
Нагадаємо коротко суть справи. Понад 15 років Людмила Олександрівна намагається оформити свої та членів своєї сім’ї земельні ділянки, проте навіть сертифікат вона змогла отримати лишень після рішення прокуратури, а на шляху до виготовлення державних актів на землю так і не змогла здолати підступних бюрократичних мурів. У той же час, на думку жінки, її поля щосили експлуатуються чужими людьми без жодної сплати їй за оренду. Дійшовши до Європейського суду, вона так і не змогла  відшукати справедливість, отримавши лише десятки кілограмів відписок від вітчизняних правоохоронних органів різного рівня та чиновників державних установ. 

Напередодні Різдва політики як ніколи багато говорять про соціальну турботу, розвиток країни, милосердя та гуманність. Щоправда, серед тих, кому вони адресують свої святкові послання, чимало людей, які не вірять у диво, а намагаються створювати його для себе самостійно, попри те, що давно втратили нормальну роботу й дім.
Першим моїм співрозмовником, з яким я познайомилася у підземному переході біла Святошинського ринку, був хлопчина в брудній куртці. Жуючи багет, він тинявся біля лотка, де були виставлені святкові атрибути. Продавець, аби привернути увагу до свого краму, періодично вмикав новорічну гірлянду. Хлопець меланхолійно спостерігав за тим, як чолов’яга намагається вмовити перехожих щось у нього купити.

Жахлива сцена: дощенту зруйнований автобус, усюди мертві тіла, кров на снігу. Сцена не для слабкодухих. Ні, це не кадри військової хроніки кінця 1942-го — початку 1943 року. Це свіжі свідчення очевидців у Волгограді, де  29 і 30 грудня сталися два теракти. 

Зовнішня реклама — це не лише додатковий дохід до місцевого бюджету, а й велика проблема для Києва. Часто вона агресивно впливає на середовище і зовсім не додає місту привабливості. Щоб переконатися в цьому, варто лише поглянути на зовнішній вигляд архітектурних пам’яток у центрі столиці, зокрема на Бессарабський ринок, обліплений лайтбоксами, брандмауерами та строкатими розтяжками. Хто і як намагається навести лад у цій галузі, ми і спробуємо з’ясувати. 
Спершу зазначимо, що, попри тотальну комерціалізацію сфери зовнішньої реклами, існує складний порядок її розміщення в Києві, регламентований законом «Про рекламу», рішенням Київради від 22 вересня 2011 року «Про затвердження Порядку розміщення реклами в Києві» та постановою Кабміну від 29 грудня 2003 року «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами». 

Пруту не щастить. Чернівці, перед якими він шанобливо розливається, упокорюючи свій гірський норов, перетворили його береги на стихійні сміттєзвалища, подекуди зі смертельно небезпечними хімікатами, а також на «дикі» кар’єри, звідки промисловими масштабами безкарно тягають гравій і пісок. Правоохоронці лише безпорадно розводять перед Прутом руками. 
На початку жовтня Чернівці сколихнула тривожна новина: на березі річки Прут випадковий рибалка натрапив на гору отрутохімікатів у заводських упаковках для роздрібної торгівлі, які хтось викинув за кілька десятків метрів від води. Спеціалісти управління з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення, що терміново виїхали на місце події, знайшли 44 нашвидкуруч прикопаних мішки з різнокольоровими пакетиками, ніби гамузом забраними з торговельного складу. Усього нарахували 900 кілограмів (!) ще цілком придатних пестицидів, інших хімікатів українського та китайського виробництва для обробки садів, знищення гризунів і комах.