Увесь світ облетіли кадри некерованої водяної стихії після злочину росіян на Каховській греблі. Серед жертв — сотні людей, ще тисячі жителів Херсонщини змушені були покинути підтоплені домівки. Кілька днів у новинах не сходили емоційні сюжети, коли до човна рятувальників з усіх сил намагаються допливти кілька собак, із горищ та дахів небайдужі українці знімають котів, з уламків будинку, які течією прибило до берега на Одещині, рятують виснаженого пса... Це шокує та зворушує не менше, ніж кадри, де рятують людей.

 Цьогорічне відзначення професійного свята журналістів залишило по собі подвійне відчуття. Свято — це завжди позитивні емоції, піднесений стан, коли відчуваєш, що твоя робота має соціальне значення, її цінують читачі й представники місцевої влади. І вкотре концентруєш свою увагу на майбутньому професії і справи, але думки не завжди позитивні.

 Донеччина нині — один з найбільш постраждалих від війни регіонів України. Після повномасштабного вторгнення росії лінія фронту тут залишається однією з найдовших. Область зранена, змучена, але продовжує жити, тримає оборону і чекає визволення. Про те, які проблеми сьогодні розв’язують тут, які завдання ставлять, на що сподіваються і чим підкріплюють віру в нашу перемогу, розповів Укрінформу начальник обласної військової адміністрації Павло Кириленко.

 Дискусія про укриття для громадян, якість і надійність бомбосховищ триває давно. Активно почалася вона з початком війни з росією ще 2014 року. Проте детальний аналіз стану сховищ, сподівання на поліпшення ситуації відчутних результатів, здається, дають мало. Ідеться не про відсоток готовності приміщень, який то зростає, то падає, а про спроможність захистити від ракетних обстрілів. Виявляється, багатьом людям під час повітряної тривоги ховатися фактично нікуди. Багато хто махнув рукою на свою безпеку.

Місцеві господині продавали кондитерські вироби та інші делікатеси домашньої кухні, які спеціально готували до цього заходу. А ті, хто не мав часу на приготування, ставали їхніми покупцями. Так сидоренківцям вдалося зібрати й передати на потреби ЗСУ 7071 гривню. 

 Село Молотків на Тернопіллі, в якому народився Володимир Мосейко, гітлерівські нацисти спалили 1943 року. Тоді загинуло 617 молотківців, серед яких було 92 дитини. Майже десять років пан Володимир як волонтер їздить з гуманітарною допомогою на передові позиції наших воїнів. Його душа жахається та болить від спалених, знищених уже тепер путінськими фашистами українських сіл і міст. Деякі з цих населених пунктів він відвідував, коли там буяло життя. «Прощення цьому немає!» — каже. І впевнений, що Україна неодмінно здолає рашизм. 

 Цю програму впроваджує благодійний фонд «Громадянин» разом з оздоровчим центром Fortis health. «Програма називається «Кіборги» і охоплює кілька напрямів діяльності. Один з них ми назвали «Реабілітація кіборгів». Вона передбачає надання допомоги з протезуванням пораненим захисникам, їхнє навчання, медичне, психологічне, соціальне і спортивне відновлення», — розповідає віце-президент благодійного фонду «Громадянин» і керівник програми «Кіборги» Олена Шмідт. 

 Любов Романюк уперше здала кров п’ять років тому, коли побувала в онкогематологічному відділенні обласної дитячої лікарні. Відтоді в центр переливання крові приходить кожні два місяці, частіше не дозволяють лікарі. Жінка має рідкісну групу крові — четверту, ще й мінусовий резус. Отже, її кров просто на вагу золота.

«Ми прішлі сюда навсєгда!..» Так ще недавно голосно хвалилися рашистські загарбники, увірвавшись до українських міст і сіл на півдні та сході України. Дехто із зайд після контрнаступальних операцій підрозділів Сил оборони справді залишився в українській землі надовго чи взагалі назавжди. Інші відступили, лишивши на місці колись симпатичних сіл потворні руїни, купи стріляних гільз, понівеченої зброї та техніки, а також майже суцільні мінні поля.

 Цього ранку «визволення» чи «захист» рашистами місцевих людей у тимчасово окупованому степовому селі на Запоріжжі відбувалися так само бридко та ще й гучно. На невеличку вулицю увіпхалася куца колона техніки. Попереду гарчав БТР, за ним гуцикали легковик і два автобуси. «Уніманіє, уніманіє!» заволав мегафон, лякаючи й без того сполоханих селян, які поралися на городах чи у дворах.