"... А коли місто ворог уже обкладав так, що спасу не було -оборонці луцької фортеці могли непомітно вийти із замку, сконцентрувати свої сили і вдарити загарбникам у спину. Як? А тут десь підземний хід із замку йде до річки Стир, проходить під нею, ось під тим лугом і виходить аж он у тому селі - Рованцях. Де саме? А он у тій церкві... Мій дід розповідав, що як був малим, то ще ходив тим ходом із замку - кілька кілометрів його довжина... А ще розповів, як одного разу знайомі його пішли ще одним ходом у бік міста Дубна: там теж є стара фортеця, форт у Тараканові... То оце наш Луцький замок якраз і з'єднаний із замком в Дубні... А вийшли ті хлопці, що пішли у Дубно аж через тиждень, зовсім охляли, та й мало не посліпли, як світло побачили... А ще був підземний хід між костелом єзуїтів та В'їзною вежею замку Любарта. Але десь у 1960-х вантажівка їхала по Замковій площі, то просто в неї під колесами він почав завалюватися. Ще й досі на площі це рівненьке, наче струнка, пониження видно!.."

Видання, за задумом упорядника, мало об'єднати Україну - тут є поезії авторів із Харкова, Києва та Львова. Ідея укласти таку збірку виникла у Сергія Жадана під час представлення антології сучасної української прози "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх 10 років".

Після концерту ми обмінялися телефонами, а потім зустрілися у стінах Київського національного університету культури і мистецтв, де професор Алла Кудлай викладає вокал на факультеті естрадного співу. Знайшовши порожню аудиторію, заговорили про плинність часу, про пісні, які ще два десятки років тому були хітами, а сьогодні - вже історія.

Досить хоч раз побувати у віддалених поліських селах, щоб назавжди закохатись у неповторний місцевий діалект, в якому нарівні з давньоруськими "комонями" ("кіньми") донині вживаються в розмовній мові фактично забуті на інших територіях слова - книш, схаби, жлухто, кучма, вивірка. На жаль, після чорнобильської аварії, яка спричинила масове переселення жителів десятків населених пунктів, ці безцінні мовні скарби опинились перед загрозою зникнення. Отож слід подякувати автору словника, доценту кафедри української мови Житомирського держуніверситету ім. І. Франка Галині Доброльожі за її титанічний труд. Адже завдяки виданню книги понад 7 тисяч фразеологічних одиниць тепер надійно збережено для нинішніх і прийдешніх шанувальників рідного слова.

Образ цієї святої з'явився у вестибюлі станції метро "Університет", адже саме тут проходить щодня понад 10 тисяч студентів. Стільки ж вишівської молоді, як стверджують фахівці Харківського метрополітену, приїжджає на майдан Свободи, де розташована станція, іншими видами транспорту. Тому барельєф встановили тут не випадково.

Всеукраїнську презентацію "Записок українського самашедшего" Ліна Костенко почала з Рівного.

Ця неординарна творча зустріч справді може претендувати на подію року: совість і голос нації Ліна Костенко нарешті "пішла в люди".

Для характеристики особи та творчості Павла Тичини найчастіше застосовують означення з префіксом най-: найталановитіший поет української радянської літератури, найвірніший співець сталінського соціалізму, найдраматичніший митець на службі суспільства і влади. Можна ще згадати й те, що це один з найбільш незрозумілих, тож найменш улюблених поетів зі шкільної програми -складніше сприймається лише Іван Вишенський.

Розташований у центрі Донецька обласний художній музей здавна має один істотний недолік. Ще у 1960 році він отримав прописку на першому поверсі житлового будинку.

До його фітоцентру, що в Яготині Київської області, йдуть з болем і відчаєм. Повертаються з радістю і надією. Євген Товстуха, писав поет-академік Борис Олійник, - енциклопедично втаємничений у царство трав, котрі все життя вивчає, добирає й - головне - вирощує, замовляє їх людям на добро та здоров'я.

Скільки разів людство лякали апокаліпсисом, який, зокрема, може настати через зіткнення Землі з космічними прибульцями? А все через те, що в космосі тісно! На Юпітері від зіткнення з астероїдом утворилася вирва розміром як наша планета. На самій матінці-Землі космічні прибульці теж залишили немало шрамів. І схоже, такого торпедування й надалі не уникнути.