Перше, втім доленосне і найбільш хвилююче випробування - без тестових балів з мови та літератури не візьмуть до вітчизняних вишів! - на вступників чекало 2 і 3 червня. На нього зареєструвалося близько 250 тисяч юнаків і дівчат. Оскільки цьогоріч випускників шкіл значно менше (аж на 42%), Український центр оцінювання якості освіти дещо зменшив і кількість пунктів тестування. Відтак у четвер та п'ятницю багатьом молодим людям довелося долати чимало кілометрів, аби вчасно дістатися до зазначеного в запрошенні місця. Так, одні учасники виїжджали з дому за 5 годин до початку ЗНО, інші буквально "підлітали" на таксі в останні хвилини. 

 Роботи Віктора Ковтуна, як відомо, зберігаються в Національному художньому музеї України, а також в художніх музеях Харкова, Чернігова, Львова, Херсона, у Львівській та Чугуївській картинних галереях, художніх музеях Чувашії, Китаю, Словаччини, Німеччини й інших музеях та приватних колекціях України і світу. Однак мало хто знає, що полотнами художника захоплюються також багато відомих європейських і українських колекціонерів та політиків, серед яких є і прем'єри, й президенти. Як пишуться картини для них та про власну "творчу кухню" наш кореспондент і попросила розповісти Віктора Ковтуна.

24-річний ілюзіоніст Віталій Лузкарь став переможцем третього сезону шоу "Україна має талант" на каналі СТБ. Глядачі спостерігали за його виступом, затамувавши подих, а журі хапалося за серце. Легкий, витончений, артистичний молодий ілюзіоніст демонстрував фокуси, за які його назвали "українським Копперфільдом". Дива можливі - в цьому впевнюєшся, коли очі фіксують, як Віталій перетворює клітку з білими горлицями на чудову незнайомку або "розчиняє" в повітрі дівчину, а сам загадковим чином зникає із закритої коробки, яку пронизують вогняні стріли.

Про те, чи легко було отримати звання найталановитішої людини країни, Віталій Лузкарь розповів в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту "Урядового кур'єра".

У Росії здавна примовляють про чоботаря без чобіт. В Україні - "На те він і кравець, щоб подертий жупан носити". А на що журналіст? Щоб мати дірявий власний життєпис, поточений, мов шашіллю, трикрапками невідомості. Із пустельною пам'яттю, яка в багатьох із нас вже за городом прадіда: там предки наші - ніхто і звати їх ніяк. Знаємо все про сукню, у якій впала в око британському принцу на студентській вечірці тепер уже його дружина. І про те, з якої позиції забитий півстоліття тому вирішальний гол. Щодня після редакційної планівки пірнаємо в якісь події, чиїсь долі й обставини.

У Тернопільській області збережена третина всіх замків і фортець України, тож фестиваль "Мандруємо замками Тернопілля" тут доречний як ніде. Провели його в Збаражі, який цього року відзначає 800-річчя і належить до 39 міст України з найбільшою кількістю історичних пам'яток. Серед його архітектурних перлин - замок. Саме він і парк, що прилягає до його стін, стали майданчиками для фестивалю. З його розмаїтою насиченою програмою ознайомилися туристи не лише з України, а й з Німеччини, Італії, Польщі та Росії. 

 Людьми "вищого шару атмосфери" інколи називають себе маркувальники. Вищого - бо зазвичай працюють у горах, де встановлюють наперед виготовлені таблички чи наносять фарбою спеціальні знаки - марки. Найчастіше це волонтери, і працюють вони заради того, аби полегшити життя туристам: дороговкази допомагають не заблукати в горах.

 Хтозна, скільки ще унікальних речей припадає порохом у підвалах старих львівських кам'яниць! Щойно у Львівському музеї історії релігії представили орган ХVІІІ століття, як музейники в підвалі Домініканського собору знайшли ще один - старший за віком. Віднайдений музичний інструмент, за попередніми оцінками фахівців, датується XVІ - початком XVІІ століття.

Побувати на новосіллі бібліотеки - подія, як на мене, неординарна. Адже нині більше дбають про відкриття ресторанів, барів. У Тернопільському національному економічному університеті два роки тому взялися за спорудження наукової книгозбірні.  

У Чернігові відбувся Перший фестиваль короткометражних авторських фільмів. Цей відголосок знаменитого Каннського фестивалю у місцевих масштабах трохи його й нагадував. Не було тут, звісно, розкішних лімузинів і дорогих вечірніх суконь. Зате на традиційну червону доріжку, простелену біля комунального підприємства Чернігівської обласної ради "Чернігівкіно", ступали молоді і завзяті - ті, хто прагне творити і вміє спілкуватися з глядачем лаконічно, але проникливо.

Юлія Геннадіївна добре пам'ятає перший симпатичний сувенір з Єгипту, який привезли в дарунок близькі родичі. Було це півтора десятиріччя тому, коли народився син Саша. Сама вона тоді не могла й подумати, що з часом колекціонування цих побутових предметів стане хобі на багато років. Сьогодні в неї зберігаються понад 400 ваз і амфор різних розмірів (здебільшого - мініатюрних) з 26 країн різних континентів.