Микола Васильович Гоголь, наш великий земляк, дарма що уславився передусім як російський письменник, вочевидь був небайдужий до улюбленої національної страви. Пригадуєте його колоритного героя — кремезного козака на прізвисько Пацюк, котрий легким помахом правого, а затим лівого вуса спрямовував до рота десятки (а, може, й сотні) щедро змащених сметаною вареників. І, як мовиться, йому за це нічого не було.

Творчий звіт майстрів присвячений п’ятій річниці з дня створення цього громадського осередку. Всього представлено понад 50 різностильових вишивок.

Напружений робочий графік, особливо під час економічної кризи, коли більшість із нас думає не тільки як заробити для сім’ї якусь копійчину, а й як утриматися на роботі, — кому з нас не знайома така ситуація? Особливо важко, якщо ти щодня ще й мусиш робити багато рутинних дрібниць і водночас переобтяжений спілкуванням з багатьма людьми. Якщо, окрім робочих справ, у вас багато друзів і купа домашніх обов’язків, а на нормальний сон, потрібний для відновлення організму, часу практично не залишається, психологи кажуть: рано чи пізно може наздогнати синдром емоційного виснаження (СЕВ). Підвладні психологічній перевтомі й люди менш активні професійно. Так зване емоційне вигорання може спіткати, приміром, і звичайну домогосподарку, яка займається вихованням дітей і створенням затишку в домі.  

Книжок до Львова видавці привезли чимало: і останніх новинок, з яких ще не встиг вивітритися свіжий запах поліграфічної фарби, й тих, які на форумах п’ятнадцятирічної давності дебютували, проте інтерес до них не знизився. Відтак із цих яскравих намистинок учасники, гості та експерти й складають мозаїку українського книговидання. Оцінки його стану розділилися: одні бачать цей процес у позитивній динаміці, інші — в темних тонах, мовляв, отих намистинок загалом в Україні не так уже й багато назбирається, а решта — сірі, не завжди цікаві змістовно й посередні у поліграфічному виконанні.

Про проблеми українського книговидання кореспондент «УК» попросила розповісти першого заступника голови Державного комітету телебачення і радіомовлення  Анатолія Мураховського. Ось що він сказав:

— За останні три роки, на жаль, доводиться говорити про спад в українському книговиданні. Якщо навіть у найбільш вдалому для галузі 2008 році спромоглися видати по 1,2 книжки (!) на кожного жителя України, то тепер змушені констатувати невтішну статистику — маємо близько 1 книжки.

З-поміж усього, що врятує на безлюдному острові чи у спільноті з найзагадковішим плем’ям, — не обійтися й … без пресованої флористики з японським іменем «ошибана». Бо завдяки їй там не здичавієш, а спогади не перетворяться на галюцинації: адже все, що оточувало в цивілізованому світі Батьківщини, можна зобразити й чужою рослинністю — на товстих стовбурах дерев замість картону. А перед непередбачуваними аборигенами ці «ошибанські» картинки стануть «Тисячою й одною ніччю» замість казок: особливо, коли спочатку продемонструвати, на що здатна банальна їм шкірка банана…

У дні відзначення 170-річчя від дня народження Михайла Драгоманова в столичному педагогічному університеті за ініціативи його ректора Віктора Андрущенка відбулось обговорення проблем підготовки нового вчителя для об’єднаної Європи ХХІ століття. Українського вченого підтримали колеги з багатьох європейських країн. Зазначалося, що сучасна Європа, яка інтенсивно об’єднується, потребує особистості, яка, залишаючись провідником національної культури,  мислить і діє як громадянин Європи і світу.

Чимало університетів і коледжів у різних регіонах України в нинішньому році потрапили в критичне становище — залишилися без абітурієнтів. Деякі виші взагалі не оголошували вступної кампанії. А для Уманського педагогічного університету імені Тичини наче й не існувало горезвісної «демографічної ями»: першого вересня в аудиторії прийшли 3453 студенти-новачки — на 397 осіб більше, ніж торік. Його називають «уманським феноменом», що з’явився поряд з «уманським дивом» — всесвітньо відомим дендропарком «Софіївка». Про джерела енергії для такого потужного ривка у розвитку, особливості роботи вишу в глибинці розповідає його ректор, професор Наталія ПОБІРЧЕНКО.

Написана геніальною поетесою впродовж трьох днів у далекому 1910 році п’єса у виконанні акторів Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької зазвучала неочікувано актуально і переконливо. Вічні цінності, у центрі яких — любов до батьківщини, туга за рідною землею, змусили глядачів співпереживати події, що відбувалися за часів Руїни.

У рамках Днів освіти України в Росії минулої п’ятниці до Москви прибув потяг з більш ніж 400 нашими делегатами на чолі з міністром освіти і науки, молоді та спорту Дмитром Табачником. Ще на пероні величезна когорта освітян поділилася на групи – кожен за своїм профілем.

Мені пощастило побувати в кількох московських школах — разом з групою директорів загальноосвітніх закладів з різних куточків України. Наші освітяни наочно побачили, як працюють їхні російські колеги. «Навчальний 2011-2012 рік у нас революційний — всіх першачків перевели на нові стандарти, а педагоги пройшли необхідну підготовку», – розповідає начальник московського Південного окружного управління освіти Ніна Мінько.