Цьогоріч вітчизняні телеканали знову репрезентують традиційний спектр новорічних розваг, зцентрувавшись на шоу та гуморі, — перевірений спосіб влучити в ціль і знайти свого глядача. Поціновувачі звичного святкування Нового року перед телевізором знову переглядатимуть старі фільми, гумористичні програми й концерти. Прикметно, що телеканали «Інтер» та «1+1», на відміну від минулих років, не відзняли нових мюзиклів. Натомість перший із них запропонує до розгляду старі: «Здрастуй, свахо, Новий рік!», «Однокласники. Новорічна зустріч», «Як козаки…».

Щойно чую ім’я Ніни Матвієнко, як у пам’яті враз зринає мелодійне «Ой, летіли дикі гуси — ой, летіли дикі гуси через ліс…» — і настрій стає таким же мелодійно-мінорним. І хоч ця пісня давно стала візитівкою співачки, у її репертуарі — десятки не менш відомих і популярних не тільки в Україні, а й за кордоном творів. Причому хоч дуже часто вони мають конкретних авторів, ці пісні давно стали народними — бо люди їх визнали серцем і душею, а не завдяки різноманітним хитрощам сучасного шоу-бізнесу.

Тим часом ідея її постановки виникла спонтанно: фрагмент з оперети В. Ільїна та В. Лукашова, презентований під час гала-концерту на честь закриття сезону в червні, так сподобався глядачам, що це спонукало колектив до створення повноцінної вистави. Щоправда, робота над нею велася таємно, щоб зберегти інтригу до останнього.
За словами Богдана Струтинського, існував певний ризик порівняння вистави з однойменним фільмом, який уже давно здобув  симпатії глядачів, тож довелося «йти іншим шляхом». 

Про загадкове урочище Четатя (що в перекладі з румунської — городище, фортеця) в самих Корчівцях, та й в усьому Глибоцькому районі, споконвіку ходили дивні, навіть моторошні чутки. Мовляв, хто потрапляв у той глухий праліс, втрачав орієнтири у просторі і часі. Ночами там блукає білий вершник, зрозуміло, на білому коні, а вдень лунають якісь голоси, що охороняють нечувані скарби.  

Назву, яку взяв собі фестиваль, майже 100 років тому придумав славетний український режисер-реформатор Лесь Курбас. Так він найменував перший професійний стаціонарний театр у Тернополі, який зорганізував 1915 року.
 «Вечори…» повернулися в місто над річкою Серет у шістдесяті роки минулого століття вже як назва фестивалю. А долучився до цієї доброї справи знаменитий співак Іван Козловський. Голова Національної спілки театральних діячів України Лесь Танюк розповідає, що особисто попросив Івана Семеновича посприяти, аби театральний фестиваль, який тоді ініціювали  тернополяни, мав курбасівську назву.

Кілька місяців тому країну сколихнула трагічна історія 25-річної Ксенії Михайлюти, яка під час мамопластики (простіше кажучи, збільшення грудей) померла на операційному столі.  Відмовчатися в цій ситуації компетентним органам не вдалося. Створено комісію з розслідування, порушено кримінальну справу, клініку позбавили ліцензії.  

  Усе трудове життя тернополянин Зіновій Ничик присвятив поліграфії. Навіть не гадав, що, вийшовши на пенсію, активно візьметься за оздоблення ікон. До цього, каже, надихнув його сон, а чи марево, що побачив у реанімаційній палаті одного зі столичних лікувальних закладів. Сюди його привезли після складної операції на серці. Виходячи з анестезії, він чомусь побачив образ Зарваницької Божої Матері, прикрашений бісером. Дав собі слово: якщо житиме, мусить відтворити й собі таку ікону. Так і вчинив.

Під час розгляду на сесії Житомирської облради вже минулого скликання пропозиції про перейменування вулиці Котовського в Житомирі на Героїв Базару один із депутатів-киян, обраних за партійними списками, заявив: «Я шаную підприємців та їх вклад у розбудову економіки держави, однак вулиця Героїв Базару — це вже занадто». На жаль, ще багатьом в Україні назва Базар, яка в історії визвольних змагань українського народу стоїть поряд із уже повернутими із забуття Крутами, ні про що не говорить.

Дитячий туберкульозний санаторій «Новостав»  притулився в лісовій мальовничій місцині неподалік Рівного: тут напрочуд легко дихається, і від того, здається, стає легше жити.

— Маємо 120 ліжок, і практично всі вони заповнені протягом року, — розповідає  директор Михайло Монастирський. — Щоправда, малих пацієнтів із відкритою формою туберкульозу в нас немає: тут зазвичай тубінфіковані або ж ті, кого потрібно відділити від вогнищ розповсюдження туберкульозу, тобто від хворих батьків. Тому, самі розумієте, це діти переважно із соціально неблагонадійних сімей. 

Двотомний підручник із загальної хірургії для студентів вищих медичних навчальних закладів  здобув нещодавно Державну премію України в галузі науки і техніки. Це спільна праця групи науковців Дніпропетровського, Запорізького та Тернопільського медуніверситетів Якова Березницького, Григорія Хапатька, Сергія Шаповала, Володимира Клименка та Віктора Шідловського.
Один з лауреатів Віктор Шідловський — професор Тернопільського державного медуніверситету ім. Івана Горбачевського, відомий у країні ендокринолог.