ВТРАТА
Не стало Сергія Підгорного — актора,
котрий
зіграв найяскравішу роль у фільмі «В бій ідуть одні старики»
Є паролі, на які відгукуються мільйони людей. І ось за цими двома — «Ну, поїхали!» і «Смуглянка» — щось спільне. Осяйна, по-дитячому відкрита й зворушлива гагарінська усмішка, яка зачарувала світ після першого успішного польоту землянина в космос, немов ожила 1973-го, рівно через 12 років місячно-сонячного циклу за східним календарем, коли на екранах з’явився художній фільм Леоніда Бикова «В бій ідуть одні старики». І вона знову асоціювалася з чоловіком «небесної» професії — молодим льотчиком-фронтовиком Віктором Щедроновим, що запам’ятався усім як Смуглянка.
Симпатичне прізвисько назавжди приросло до Сергія Підгорного із селища Буча на Київщині, котрий зіграв Смуглянку ще студентом Київського театрального інституту імені
І. Карпенка-Карого. Тож і Юрій Гагарін, і Сергій Підгорний стали знаменитими в рік Вола (Бика). І для кіноактора ця перша і найяскравіша в його житті роль стала таким же космосом, як і той, у який проклав стежину між зірок Гагарін.
Кіношний космос не старіє, юнача усмішка Смуглянки заворожує щоразу, коли хтось вкотре переглядає «В бій ідуть одні старики», а хтось цей прекрасний фільм для себе відкриває. Але як носити цю усмішку, переступивши поріг екрану, у звичайному житті? Мабуть, так само, як зійти з подіуму і стати до верстата в якомусь цеху навіть не в прет-а-порте знаменитого дизайнера, а в його феєричному витворі Високої моди. А Сергія Підгорного доля підвела до верстата в столярній майстерні: «Попросили зробити труну — і зробив. Вмію робити й стільці, столи — та що хочеш!» — казав він в одному з інтерв’ю. Хто-хто, а журналісти його не забували: присмажені факти з життя актора, який скуштував колись справжньої слави, а потім прикладався до алкоголю, і в ньому вже важко було впізнати Смуглянку, приваблювали багатьох моїх колег.
Та попри все, за великим рахунком, життя Сергія Підгорного було не таким уже й пропащим. Залишив по собі сина і доньку. Залишив і кіношне творіння — Смуглянку: а таке дитя судилося далеко не кожному…