Ті, кому останнім часом випало бувати в Конотопському районі на Сумщині, зокрема поблизу сіл Козацьке та Бочечки, не могли оминути ферми… оленів та ланей. Доволі незвично і несподівано побачити таку картину: на снігу посеред поля хазяйновито і велично походжають красені-олені, які для слобожанського краю хоч і не дивовижа, та мешкають далеко не скрізь. А біля них полохливі, мініатюрні, благородні, мов із картини, лані, які граційністю й вишуканістю зачаровують.

«Так, Сумщина поступово приростає цими тваринами, — стверджує заступник начальника обласного управління лісового та мисливського господарства Леонід Бут. — І конотопський приклад, на щастя, не єдиний, коли завдяки спільним зусиллям простори краю збагачуються не тільки вже традиційними зубрами, лосями та іншими представниками фауни, а й благородними оленями та ланями.

І хоч вони родом із далеких країв, новосілля для них стали звичною справою: за десяток-другий років матимемо зовсім іншу ситуацію, а саме: фауна неодмінно збагатиться кількісно і якісно».

Першопроходець Дмитро Русанов

Останнім часом про 34-річного Дмитра Русанова говорять не тільки лісівники області, а насамперед його земляки — жителі села Бочечки Конотопського району, навколишніх сіл. Адже саме він першим організував ферму благородних оленів і ланей, яку за рік істотно розширив і про яку вже знають не тільки в багатьох куточках Сумщини, а й в Україні.

Уродженець цього населеного пункту свого часу разом із такими самими відчайдухами поїхав за кордон у пошуках грошовитої роботи. Для професійного каскадера, випускника факультету режисури оригінального жанру, це виявилося хоч і непростою справою, однак перспективною. Вибір Дмитро зупинив на Італії, де знайшов роботу за фахом. Численні виступи, участь у шоу, змаганнях, конкурсах, фестивалях, зйомки поступово зробили свою справу. Із часом виходець з України заснував власний каскадерський кінний клуб — знайшлися ентузіасти.

Як розповідає Дмитро, впродовж півтора десятиліття багато їздив Італією, іншими європейськими країнами, де помітив особливість: там дикі тварини спокійні й упевнені, бо відчувають людську турботу. Ось і подумав: чому б у себе на малій батьківщині не створити щось на кшталт ферми, де б на відкритому просторі вільно перебували благородні олені, лані?

Не тільки думав про це, а й знайшов земляка-однодумця. Керівник місцевого ТОВ АФ «Козацьке» Віктор Гала з тих господарників, яким двічі розповідати про цінні ініціативи не потрібно. Обговоривши питання, вирішили вдвох заснувати ферму оленів і ланей, узявши в оренду кілька десятків гектарів місцевих угідь. І не яких-небудь, а тих, де густе різнотрав’я, лікарські рослини — ромашки, цикорій, нагідки, тимофіївка. Звісно, головний харч для цих тварин — сіно.

Задумано — зроблено. Відтоді минуло небагато часу — трохи більш як рік, а підсумки навіч. Нині на екзотичному ранчо мешкають 300 благородних оленів і ланей.

У фурах без заспокійливого

За словами Дмитра Русанова, облаштувавши територію, взялися за закупівлі і транспортування тварин. Друге — то окрема тема. Вийшовши на потрібні адреси у країнах Балтії, оплатили покупку. Якщо когось цікавить ціна, то елітний олень коштує 5—7 тисяч євро або й дорожче. Вирішили придбати не просто тварин, а породистих, з родоводом різних ліній: румунської, новозеландської, англійської й австрійської. Першими їх представниками стали олені на клички Румун, Спартак, Руні та Мірко.

Найнявши фури, непокоїлися, як перенесуть далеку дорогу рогаті пасажири. На щастя, обійшлося без пригод. Навіть не довелося діставати з аптечки заспокійливе. Зате на конотопському просторі переселенці відразу стали почуватися вільно і невимушено. Ще б пак! Тут для них створено всі умови — від сучасних амортизаційних сіток до різноманітного збалансованого раціону. У вольєрах сітки англійської конструкції розраховано на сильні несподівані удари тварин, але вони не пораняться, бо огорожа спрацьовує як амортизатор. Вона здатна витримати атаку навіть африканського буйвола. Такі виготовляють лише в Англії, Португалії та Новій Зеландії.

Не обділені мешканці вольєрів кормами. Для них готують спеціальні суміші: ланям — пів кілограма, оленям — кілограм на день. Удосталь сіна, сінажу, силосу. Про це турбуються в агрофірмі «Козацька». Не зайві морква, буряки, груші — одне слово, усе їстівне, що до вподоби.

Про вихованців Дмитро Русанов може розповідати годинами: з цікавими деталями, особливостями, називаючи багатьох на клички. Приміром, кличе їх за допомогою спеціального свистка, однак не має наміру приручати. У перспективі окремих тварин планують випускати в ліси, тож вони мають адаптуватися саме до диких умов проживання. А скільки знає про довжину рогів, характер, мову тварин! Вони, виявляється, спілкуються за допомогою специфічних звуків, які господар трохи розуміє. Одне слово, академік — і всі знання здобуто у практиці.

Бурлюк підтримав би ентузіастів

Невдовзі після конотопської ферми схожа з’явилася в Лебединському районі поблизу урочища Бурлюка. Так називають цю місцину жителі на честь славетного земляка художника і поета Давида Бурлюка. Саме тут колись стояла родинна хата Бурлюків, і хоч уже немає хутора Семиротівка, пам’ять про митця зберігається в численних переказах і легендах.

Місцеві ентузіасти мали рацію, коли заснували ферму в цій мальовничій місцевості. Вона в майбутньому може стати туристською Меккою для шанувальників мистецтва й тих, хто захоче відчути принади зеленого туризму, контактного зоопарку і навіть лікувальний ефект від спілкування із тваринами. Адже доведено, що діти, хворі на ДЦП, неодмінно відчувають полегшення після відвідування таких ферм.

За словами ентузіастів-природолюбів директора ТОВ «Пролісок» Івана Пелипенка та завгоспа ферми Олега Ільченка, тут утримують понад 200 благородних оленів і ланей угорської, британської та новозеландської селекції. Звісно, за консультаційної підтримки Дмитра Русанова і директора Лебединського лісгоспу Віталія Баранова, який раніше очолював Конотопський підрозділ і сприяв становленню тамтешньої ферми.

Як підсумовує Леонід Бут, на Сумщині 777 благородних оленів, яких утримують у вольєрах у дикій природі. Тобто їхня популяція неухильно зростає на користь місцевих громад. Внесок ентузіастів з Конотопського і Лебединського районів неоціненний, адже перед слобожанським краєм відкриваються широкі перспективи розвитку насамперед зеленого туризму, мисливського господарства, облаштування контактних зоопарків зокрема для дітей з певними хворобами, збагачення лісів новими мешканцями тощо.

Цю думку поділяють і підтримують Дмитро Русанов та його колеги. Уже очевидна масштабність задуму, який з роками даватиме не тільки природоохоронну, а й економічну, соціальну, духовну користь нинішньому і наступним поколінням.