Років із п’ять тому з Москви приїжджав родич моїх знайомих, який працював на той час охоронцем. Під чарочку розповів, що в Чечні воював за контрактом снайпером, і якщо залишиться без роботи, знову туди поїде — гарний спосіб зменшення безробіття та застосування досвіду за призначенням. 

«Вороги» в сусідніх із Росією країнах — добрий подразник, щоб відвернути увагу від внутрішніх проблем і виправдати дії керівництва держави під гаслом збирання російських земель.

Розповіді деяких політиків (і не тільки) про те, що такої держави, як Україна, не було, висловлювання про Малоросію, Новоросію для всього народу України образливі. Тут нагадую: у тому, що Росія нині хизується своєю військовою міццю, технічними, науковими і культурними досягненнями, — чималий внесок саме етнічних українців. І проти нас воюють зараз браття слов’яни, чого не було з часів князівських міжусобиць.

У громадянську війну зусиллями більшовиків брат ішов на брата, а що спонукало Володимира Путіна вдатися до військових дій проти України і знову послати брата на брата? Те саме, що спонукало СРСР створювати Варшавський договір для протистояння НАТО і якомога далі від своєї території відсунути рубежі можливих бойових дій і не допустити, щоб на території України з’явилися іноземні військові.

Історія повторюється. Перебудована, переозброєна армія Росії  набула досвіду бойових дій на Кавказі. Так було і за царських часів — нічого нового. А бездіяльність військ веде до їхнього розхолодження та скорочення, що викликає невдоволення. Це як нарив на людському тілі: якщо гній не випустити, буде зараження організму. Так і в Росії: людям, які пройшли пекло війни, важко знайти себе в мирному житті (згадайте покалічені долі воїнів-афганців), і щоб негатив не потрапляв всередину держави і не збільшувався рівень злочинності та невдоволення, його випустили назовні. Знайшли зовнішнього ворога. А з огляду на те, що є певний відсоток людей, які вміють тільки воювати, то стає зрозуміло, звідки беруться найманці.

Ще одна причина, яка підштовхнула керманича Росії до подій у Криму, а тепер і на сході України: не окупилися астрономічні витрати на проведення Олімпіади в Сочі, тому увагу від фінансового провалу відвертають військовими діями. Тим, хто вбачає в Росії спасіння, нагадаю, що ніколи в історії зрадники не були в пошані. А сепаратистів-активістів використають і викинуть як туалетний папір або відправлять заселяти райони Сибіру й Далекого Сходу — як за царських часів.

Україна лежить на перетині торговельних шляхів. Вона не повинна дивитися тільки на Захід чи тільки на Схід: досить крайнощів. Треба будувати економіку, як вигідно нам, співпрацювати і з країнами Європи, і з Росією. Адже Путін не вічний, а українському й російському народам жити. Економічні відносини формуються роками, а руйнуються вмить. Конфлікти, замішані на людській крові, затягуються на століття і сіють ворожнечу між сусідніми народами. Далеко не ходитиму: мої сестри, одна з яких живе в Краснодарі й крім російських ЗМІ нічого не чує, а інша — в Житомирі, пересварилися по телефону на тлі останніх подій між нашими державами. Схаменіться!

Можливо, нам варто запозичити досвід Ізраїлю: немає братів і сестер, слід будувати політику без родичів. Мабуть, краще бути сиротою і ні на кого не розраховувати? В Україні для самостійного життя є все, крім патріотичного парламентського керівництва. Коли тривають бойові дії, а «слуги народу»… відпочивають на травневі свята — як це має сприймати сам народ у Луганську та Донецьку? Саме тому, що олігархічній верхівці немає діла до народу, на сході й кажуть, що ця держава не має права на існування.

Змінімо Україну через люстрацію чиновників і депутатів. Підготуймо та проведімо вибори, оберімо до влади гідних, а не панів для себе. А для цього не так багато треба: зменшити вдвічі кількість депутатів, обирати і голосувати не списками, а персонально. Після обрання чи призначення кожен чиновник або депутат мав би підписатися про нерозголошення державної таємниці, як робили в СРСР, та недопущення збитків державі. Порушив — тебе покарають згідно з чинним законодавством. Ввести на державному рівні використання детектора брехні та перевіряти результати роботи і проводити звітність. Висока відповідальність і жорсткий контроль, щоб кожний зрозумів: він прийшов працювати для народу і держави, а не по дармову пайку. Притягнути до суду всіх причетних до розвалу країни. Без цього не вилізти з того болота, в якому опинилися.

Як справжній кадебешник Володимир Путін зробив усе, щоб Україна опинилась у підвішеному стані. П’ята колона свою роботу теж виконала, але не врахувала однієї деталі: змінився народ України. В нас немає іншого виходу, як вистояти й побудувати державу для майбутніх поколінь. 

Ігор БАХУР,
полковник запасу
для «Урядового кур’єра»