І знову про сміття, нашу вихованість і совість. Їду на роботу. Маршрутка під’їжджає до однієї із зупинок. Хтось виходить, хтось заходить, а мені впадає в око чоловік років 40, який, перебуваючи на прибраній зупинці, — сміття не видно — щойно викинув недопалок за півметра від урни. Хоч сам він стоїть просто біля неї і, напевно, допиває каву, адже за секунду паперовий стаканчик летить у ту саму урну. Тут маршрутка рушає, й через якихось 100 метрів жіночка років 60 ходить і нанизує на нехитрий інструмент двірника — палиця із загостреним залізним наконечником — розкидане сміття, яке нахаби не донесли до урн, а їх довкола вдосталь.
Була б та двірничка матір’ю того молодика, який кинув недопалок на зупинці, чи особи, що швиргонула обгортку чи інше сміття у траву, то, переконана, вони поводилися б інакше. А так…
Ніби й батьки мають казати про те, що місце сміття в урні, сміттєвому баку, а не під кущем, на газонах, тротуарах. Ніби й у садочках та школах намагаються виховати дітей чемними, вчать цінувати чужу працю. Чому ж тоді бачимо протилежне? Чому компанії, що сидять у парках чи на лавочках під під’їздами, дозволяють собі залишати пляшки та інший непотріб, який утворився після такого «культурного» відпочинку? Це часто відбувається під веселощі малих дітей, які бавляться поруч з татками чи мамами, що так розслабляються. Моральний бік такого відпочинку теж тисне на мозок, як і відповідь на чиєсь сміливе зауваження: «За це платять двірнику, то хай і прибирає!»
І летять вранці прокльони жіночки-двірника, яка прибирає біля нашого під’їзду й не може зрозуміти: ніби й урни є, сміттєві баки за 30 метрів, а свині не виводяться.
Біля свого будинку, де час від часу засідають такі компанії, ще можемо якось вплинути на поведінку нечупар. Звісно, коли населений пункт невеликий і одне одного знає. А про великі міста годі говорити. Не завжди вистачить сміливості зробити зауваження людям напідпитку, а поліцейського біля кожного будинку чи парку не поставиш.
Тож виправдані актуальні нині флешмоби на кшталт «Зроби відомим героя». Щоправда, вони стосуються здебільшого учасників дорожнього руху. Але справа потрібна. В інтернеті часто можна натрапити на відеоролики, в яких свідомі громадяни вчать несвідомих не засмічувати узбіччя. Усе просто: викинув пасажир чи водій автомобіля, що стоїть у заторі попереду, якесь сміття через вікно, а той, хто позаду, не лінується вийти з машини — піднімає чи то порожню тару, чи інший непотріб. І залітає сміття тим самим способом в авто, де їдуть особи, які ось-ось зарохкають. А потім відео з реєстратора розміщують у мережі, й так країна дізнається про своїх «героїв».
Раніше такі відеоролики стосувалися здебільшого того, як провчають «героїв» на дорогах інших країн. Нині ж трапляється, що й українські водії розміщують в інтернеті фото з номерами автомобіля та її водія, який дозволяє собі смітити на дорозі. Десь і місцева влада робить креативні кроки для розв’язання цієї проблеми. У столиці на одному з узбіч красується квіткова композиція у вигляді рожевого писка поросяти зі словами: «Насмітив? Хрюкни!» Добре, що композиція розташована навпроти лінії метрополітену. Тож крім водіїв автомобілів, вона неодмінно впаде в око сотням тисяч пасажирів, які користуються цим видом громадського транспорту.
Сподіваємося, що тих, кому б не завадило хрюкнути, меншатиме. І зусилля місцевої влади й свідомих громадян матимуть позитивний результат. Бо ж вода камінь точить. Хочеться ходити чистими вулицями, їздити дорогами, узбіччя яких — не сміттєзвалища.