Прочитала крик душі колеги Віктора Шпака («Непорядок і в Парижі непорядок», «УК» №207 від 3.11.2018 р.). Справді, не хотілося б опинитися на його місці — це я про зустріч в аеропорту Шарль-де-Голль з неадекватним митником.

Мене ж, наприклад, неприємно вразили ще й французькі жебраки. У Парижі, а особливо в Ренні, вони доволі активні: просто підходять до тебе і без жодних викрутасів кажуть: «Допоможіть мені!» Ми жестами показували, що, мовляв, не розуміємо французької. Тоді хтось із них брав в облогу інших перехожих, а хтось неквапом рився у смітнику, яких, зрозуміло, там не бракує. Що поробиш — як кажуть французи, се ля ві…

Утім, моє нещодавнє перебування у Франції, що називається, зробили… українці. Тепер уже напевне можу сказати: для них (тобто для нас) нездійсненних задумів не буває! Цікаві екскурсії Парижем упродовж трьох днів нам дарував рівнянин Олег Шинкарук, доцент Національного інституту східних мов та цивілізацій. Це єдине, що ми встигли запланувати. Скажімо, японки фотографувалися біля Тріумфальної арки в розкішних сукнях і на високих підборах. А туристи-європейці поводилися скромно й просто.

А ось із подорожі до Ренна поверталися після того, як київське «Динамо» перемогло на тамтешньому стадіоні місцеву команду. «Де ви ночували?» — чую рідних уболівальників серед пасажирів автобуса, що вирушає о сьомій. Вітаюся. «А ви в Україні де живете?» — питають. «У Рівному». У відповідь — сміх. Виявляється, вони теж із Рівного: справді тісний світ!

А вишенькою на французькому торті став мій похід до супермаркету в Ліллі. Зрозумівши, що не знаю французької, касирка перепитує: «Do you speаk English?» — «Yes». Тоді вона цікавиться: «Where are you from?» — «From Ukraine». — «Вітаю вас у Франції!» — усміхається. Підводжу очі, а в неї на бейджику: «Daria». Дарина з Києва, вчиться в університеті Лілля на мікробіолога і, як і більшість студентів, підпрацьовує. Того дня саме почалися канікули, і до неї в гості прилетіли батьки.

Ось так: нашого цвіту по всьому світу. Розцінювати це можна двояко. З одного боку, не хочеться, щоб залишилися ми країною «мільйонерів і пенсіонерів», як нам, на жаль, частенько пророкують. З іншого — радісно за українську молодь, що здобуває у Франції якісну і, головне, безплатну вищу освіту (тому й вчиться там, вважайте, весь світ). А пересічні рівняни (і не тільки вони) вже можуть дозволити собі запросто полетіти на матч улюбленої команди. То, може, не все так погано і в нашому домі, якщо українці доволі активно користуються візовою лібералізацією?

Не було б її, хтозна, чи поїхали б і ми просити візу в посольство: час — і для нас гроші. У прямому й переносному значеннях. А так сів на літак — і ти вже в Парижі. Головне — дуже цього захотіти. Там проблем не буде: українці неодмінно допоможуть.

А наша молодь рано чи пізно все одно повернеться додому: щоб зробити Україну комфортнішою і трішки схожою на Францію. Не вірите? А варто вірити. Се ля ві.