Усім добре відомо, що шахраї, пройдисвіти і шарлатани не гребують будь-якими засобами, щоб надурити занадто довірливих громадян. Однак якщо до свого злочинного промислу долучають малолітніх дітей і ошукують їхніх ровесників, то…
Нещодавно на центральній вулиці Сум до 10-річної школярки підійшла юнка і попросила, щоб вона примирила її з тіткою. Вони в чомусь не порозумілися, і та дуже образилася на племінницю.
Школярка — наївна і добра душа — відразу погодилася. Скоро обоє стояли перед суворою родичкою, яка спершу заперечувала і хитала головою, а потім уп’ялася поглядом у новоспечену знайому. Мовляв, дитино, горе чекає на твоїх батьків! Вони безнадійно хворі, ось-ось мають померти. Для того, щоб їх урятувати, потрібні гроші. Негайно біжи з новою подругою додому, забирай усі гривні-долари, на додачу прихопи дзеркальце, голку й нитку, щоб виконати обряд. Зробиш це — батьки житимуть, ні — помруть і квартира згорить у вогні…
Можна уявити собі стан дівчинки. Прожогом кинулася додому, дістала гроші і невдовзі вручила «добрій» тітці, яка пообіцяла, що після зняття порчі гроші принесе до порога квартири.
Звісно, пропажу вдома швидко помітили і звернулися до правоохоронців. Ті склали приблизний портрет дорослої і юної шахрайок. Попередили батьків і вчителів, щоб посилили роз’яснювальну роботу серед дошкільнят і учнів: не зупинятися і не знайомитися з дядьками і тітками, хоч би як ті намагалися зав’язати розмову. Зрештою, що ще можна додати до цієї давньої і усталеної рекомендації?
На цю тему стільки писано-переписано, мовлено-перемовлено, що, здається, не зупиниться школяр перед незнайомцями, хоч як би ті спокушали цукерками, морозивом, шоколадкою, поїздкою в авто тощо. Але, на жаль, застережливі аргументи спрацьовують не завжди.
Подивімося телепередачі, послухаймо радіо, почитаймо газети, в яких удосталь подібних надзвичайних випадків. Добре, якщо дорослим удається стати на заваді лихим намірам. Та не завжди так буває! Дітей ми виховуємо чемними, культурними, уважними до старших, тож вони відгукуються на чужі прохання. Втрата грошей, коштовностей і всіляких цінностей — однозначно втрата, хоч і не найстрашніша. Як кажуть у подібних випадках: спаси і відведи.
Шахраї завжди обирають малолюдні місця, щоб без свідків «прилипнути» до дитини. Однак згаданий випадок стався на центральній багатолюдній вулиці. Навряд чи процес «примирення» проходив настільки утаємничено, що жодний перехожий не звернув на це уваги. Цілком можливо, що доросла пройдисвітка володіє гіпнозом, хоч її помічниця починала обробляти дівчинку «на рівному місці».
Одне слово, що сталося, те сталося. Водночас це послужило серйозним застереженням для дорослих, які не повинні забувати ні вдома, ні на вулиці не тільки про своїх чад. На громадських зупинках, у магазинах, кафе, просто на тротуарі не варто втрачати пильності, бо, цілком можливо, поряд із вами коїться злочин.
…Ідучи додому писати цей матеріал, звернув увагу на хлопчика, який сидів на зупинці. До нього підійшов дідусь, а потім, оскільки без окулярів йому не видно, попросив малого сказати номер тролейбуса, що під’їжджає. Хлоп’я ввічливо (саме так учать у школі) назвало номер. Старий зрадів і за мить уже протискувався в салон.
У страху очі великі? Нехай краще такі, ніж зовсім байдужі.