Скільки в Україні річок, напевне сказати неможливо. На щастя, їх дуже багато — десятки тисяч. Але те, що їхня кількість зменшується, беззаперечно.

Чинників цього кілька. Один із найголовніших — часто згадуване глобальне потепління. За період з кінця XIX ст. середня температура повітря в Україні підвищилася на 2°С. За цим показником наша територія ніби змістилася на кількасот кілометрів на південь. А кількість опадів залишилася без помітних змін. Тож посушливість клімату зросла. Стали пересихати річки, особливо малі, яких у країні більшість. 

Не менш важливе значення має господарська діяльність, у якій кількість чинників важко перелічити. Один із перших, що виник кілька тисяч років тому, — розорювання земель. До його наслідків належить збільшення ерозії, надходження у річкову мережу наносів, яких водний потік не здатен транспортувати. Тож чимало маленьких річок тепер сховані у товщі наносів. Не менш важливим чинником, який також призвів до зникнення річок, стало масове створення ставків і водосховищ. Дуже часто (особливо на півдні) нижче якогось ставка води немає, хіба простежується заросле очеретом русло.

Гостра в країні проблема якості води. Тут майже вся відповідальність на людині. Попри зменшення обсягів матеріального виробництва, помітного поліпшення якості води немає. Натомість простежується очевидний парадокс: за офіційними даними, скиди стічних вод зменшуються, змін немає. Це тому, що нема контролю за скидами. Політика уряду щодо зменшення тиску на бізнес обернулася тим, що вплив на природне середовище став безконтрольним.

На жаль, річкам тут пощастило найменше, адже викинути купу сміття на вершину гори навряд кому спаде на думку, а ось на берег річки — скільки завгодно. Існують і рідкі відходи, які скидають у річки. Чимало автомобілів, які мають звозити нечистоти з вигрібних ям, не довозять їх до місця очищення. Навіть у Києві десятки вулиць не мають централізованої каналізації. Більшість автомийок працює без укладених договорів з підприємствами водоканалу. Будинки споруджують на берегах буквально за кілька метрів від урізу води. Землю часто розорюють майже попід берегом і на ній використовують пестициди.

Здається, це відомо всім, але складається враження, що тільки не в Міністерстві екології та природних ресурсів.

Зрозуміло, що за таких умов вода — найцінніший ресурс людства — стає забрудненою. Якщо це очевидно, то чому в країні нічого не роблять у потрібному напрямі? Замість боротьби за чисте довкілля триває боротьба за ресурси і майновий комплекс, які ще залишилися. Щоб пересвідчитись у цьому, достатньо ознайомитися з так званою Концепцією у сфері водної політики, розміщеною на сайті міністерства. Її прихована мета  — роздерибанити наявний водогосподарський  комплекс. Насправді першочерговим завданням Міністерства екології та природних ресурсів мало б бути посилення боротьби зі злочинами проти природи, а особливо із забрудненням води. Її важливість не лише в тому, що цю прозору рідину нічим не заміниш, а й у тому, що, на відміну від повітря, її не принесе чистою вітер. Тож якщо забруднили, доведеться самому або сусідові спожити. 

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук,  
для «Урядового кур’єра»