Задавнена проблема, що позначається на виробниках харчових продуктів і на споживачах, — далеко не рівноправні стосунки між постачальниками продуктів та торговельними мережами. У цьому трикутнику «виробник — торгівля — споживач» вершина — фактично торгівля, всі інші начебто на других ролях.

Постачальники повсякчас нарікають на сваволю продавців, передусім це стосується великих торговельних мереж. Хочеш, щоб у тебе взяли товар, — плати, хочеш, щоб його поставили на видне місце, — плати ще. Тож якщо хочеш товар дешевший, а часто ще й якісніший, то хоч би був і дід дев’яносторічний, все одно мусиш ставати рачки і шукати бажане десь біля самої підлоги. А якщо у супермаркеті не знаходите товару знаної торгової марки, значить, улюблений вами виробник не погодився на здирницькі умови цього торговельного закладу.

Постачальники-заручники

Мало того, виробники харчової продукції нарікають, що заклади торгівлі надмірно затягують платежі за надану продукцію. Вони нав’язують постачальникам договори, за якими термін надходження платежів обумовлено 120 днями. Фактично цей термін може тривати довше — трапляється, що платіж надходить аж на 160-й день. А експерти стверджують, що термін реалізації товару в закладі торгівлі мало коли перевищує 14 днів.

За такої політики виробники залишаються без обігових коштів, потрібних на продовження виробництва. За той час, доки гроші йдуть черепашачим кроком, зростають ціни на всі складові виробництва, тож підприємства мусять брати кредити за високими ставками, що аж ніяк не позитивно позначається на рентабельності виробництва.

Фахівці навіть вбачають тут ознаки шахрайських оборудок: імовірно, що торговельні мережі реалізовують товар, а отримані кошти прокручують через пов’язані фінансові установи і мають додатковий зиск, тоді як виробники потерпають через брак коштів і ніяк не можуть вплинути на ситуацію. Фактично вони змушені надавати торговельним мережам безвідсотковий кредит.

Коментуючи такий стан речей, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики Дмитро Соломчук зауважив: «У Європі відтермінування платежів за продукцію залежить від термінів її реалізації, і це нормальна практика. Виникають риторичні питання: чи справедливо для виробників отримувати гроші за продукт через пів року, тоді як за цей час, приміром, на третину може подорожчати його сировина? Наскільки чесна ціна продуктів у великих мережах, яка подекуди може бути вдвічі вищою, ніж у крамницях мережі виробника?»

Депутат зауважує: через таке становище виробники, що постачають продукцію у торговельні мережі, щорічно недоотримують близько 5 мільярдів доларів, що присихають у торгівлі. А за імпортну продукцію ті самі мережі розплачуються наперед, що призводить до парадоксальної ситуації: наші виробники створюють виробництва за кордоном і ввозять свою продукцію як імпортну на зовсім інших умовах. Але ж тоді й податки вони сплачують за кордоном! Хто від цього страждає? Наша держава, певна річ.

Та й це ще не все. Фахівці стверджують, що діяльність одного гіпермаркету спричиняє закриття всіх малих крамниць у радіусі щонайменше кілометра. Тож цей заклад стає фактично монополістом на площі майже 10 квадратних кілометрів і користується цим становищем сповна — лупить на товари неймовірні націнки. Для прикладу, виробники яблук нарікають на невисокі закупівельні ціни, тоді як у великих крамницях ціни на ті самі яблука аж ніяк не низькі.

Як змінити становище?

Цього, на думку виробників харчових продуктів, можна домогтися через ухвалення законопроєкту №6155 «Про основні засади торговельної діяльності харчовими продуктами». Розробники його — депутат Соломчук і колеги, добре знані в аграрному середовищі: Вадим Івченко, Сергій Лабазюк, Мар’ян Заблоцький, Олег Кулініч та інші.

Як ідеться в пояснювальній записці до законопроєкту, його мета — регламентація відносин між виробниками і торговельними мережами. Нині, вважають автори законопроєкту, сторони цих відносин нерівноправні, що призводить до певних зловживань і недобросовісних та несправедливих дій торгівлі щодо постачальників. Врегулювати ці конфліктні ситуації за допомогою чинного законодавства неможливо.

Тож законодавці пропонують, попри інше, визначити граничні терміни, протягом яких торговельні мережі мусять здійснити оплату отриманого ними товару. За прострочення оплати закон встановлює пеню, а якщо прострочення перевищує місяць, — ще й додатковий штраф. Запроваджують граничний розмір виплат, які торговельні мережі можуть стягувати з постачальників за просування їхнього продукту, стимулювання попиту на нього. При цьому всі додаткові виплати постачальника на користь торговельної мережі має зафіксувати відповідний договір.

Заборонено вписувати в договір і стягувати плату за такі послуги, як внесення харчового продукту в асортимент закладу торгівлі, відшкодування постачальником витрат за втрату чи псування продукту, його утилізацію чи знищення вже після того, як заклад торгівлі прийняв цей продукт (за винятком випадків, коли продукт становить загрозу життю та здоров’ю споживачів з вини виробника). Також слід заборонити дискримінацію одних товарів на користь інших, таких самих за якістю, і покінчити із практикою, коли торговельні мережі вимагають від виробника відмовитися від постачання свого продукту іншим мережам.

Від цього переліку вже волосся дибки стає — ось що відбувається за гарною вітриною торговельного закладу і позначається на ціні продукту, який ми купуємо! А це ще не повний перелік засобів тиску торгівлі на постачальників, є й інші моменти, не такі промовисті, але теж прикрі. Наприклад, запропоновано встановити відповідальність власника торговельної мережі за дії посередників, що діють під його орудою, — нині це поширений спосіб уникнення відповідальності. А насамкінець: умови договорів, укладених раніше з дискримінаційними вимогами, слід узгодити із пропонованим законом протягом 180 днів. 

Зауваження серйозні й не дуже

До пропонованого законопроєкту певні зауваження має Головне науково-експертне управління (ГНЕУ) Верховної Ради України. Ці зауваження доволі суттєві й потребують серйозного доопрацювання документа, який нині перебуває на розгляді в Комітеті Верховної Ради з питань економічного розвитку. Так, у документі нечітко сформульовано терміни та поняття, якими оперують законодавці, не враховано, що певні особливості торгівлі деякими харчовими продуктами вже регулюють чинні закони.

ГНЕУ наголошує на важливому моменті: у ч. 1 ст. 2 законопроєкту зазначено, що його чинність поширюється на відносини, що виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами торговельної діяльності й суб’єктами господарювання, під якими мають на увазі постачальників харчових продуктів до торговельних мереж.  Однак не визначено, які саме органи виконавчої влади мають здійснювати державне регулювання цих відносин, зокрема контролювати дотримання вимог договорів між постачальниками і торговельними мережами.

Проте ці зауваження не мають системного характеру — не сказано, що цей закон порушує вимоги чинного законодавства, не виконує завдань, для яких призначений, створює корупційні ризики тощо. Тобто виявлені вади документа легко виправити під час його доопрацювання.  

Єдине зауваження системного характеру надійшло від Державної регуляторної служби України (ДРСУ), але дуже цікаве. Там вважають, що законопроєкт (як і деякі інші) не відповідає політиці дерегуляції, зменшення адміністративних бар’єрів для бізнесу, скорочення фінансових і часових витрат для суб’єктів господарювання.

Із тим, що пропоноване регулювання надмірне і непотрібне, гадаємо, не погодиться жоден постачальник чи споживач. Адже до чого призводить брак регулювання, бачимо. І в цьому конфлікті інтересів ДРСУ стає на бік лише однієї сторони.

Вочевидь, фінансових та часових витрат зазнають лише постачальники харчових продуктів у торговельні мережі та споживачі, і саме через відсутність відповідного закону, а скорочення цих витрат станеться лише після його ухвалення.   

ДО РЕЧІ

Відмова в безготівковому розрахунку — підстава для звернення

Оскільки останнім часом зросло число скарг споживачів на відмови продавців у безготівковому розрахунку за придбані товари, Держпродспоживслужба інформує про таке.

Статтею 17 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їхніх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

Ця стаття встановлює право споживача на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне здійснення безготівкових розрахунків з урахуванням режиму роботи та обов’язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України.

Продавець (виконавець) зобов’язаний всіляко сприяти споживачеві у вільному виборі продукції та форм її оплати.

Постановою КМУ від 29.09.2010 №878 «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» передбачено звільнення окремих категорій продавців від обов’язкового приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги), зокрема суб’єктів господарювання, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення менш ніж 25 тисяч осіб.

Аналогічну норму щодо обов’язкового приймання продавцями електронних платіжних засобів встановлюють Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджені постановою Кабінету Міністрів від 15.06.2006 №833.

Пункт 21 постанови визначає, що суб’єкт господарювання зобов’язаний забезпечити можливість використання електронних платіжних засобів під час здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) відповідно до законодавства.

Тож відмова в безготівковому розрахунку за придбані товари та надані послуги свідчить про обмеження прав споживача, це порушення вимог законодавства, за яке передбачено відповідальність згідно зі статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» та статтею 155 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У разі порушення вашого права на безготівковий розрахунок ви можете з відповідним зверненням звернутися до Держпродспоживслужби України та її територіальних органів, зразок звернення розміщено на вебпорталі в розділі: «Захист прав споживачів» —> «Якщо ваші права порушено», повідомляє офіційний сайт відомства.