ПРОТИДІЯ
9 грудня світова спільнота відзначає Міжнародний день боротьби з корупцією. Україна приєдналася до відповідної конвенції ООН в 2003-му
«Чули, посадовця N спіймали під час одержання хабара?». «Читали в газеті, що селищний голова з Криму в порушення закону віддав частину парку своєму кумові?». «Бачили по телевізору кількагектарний маєточок нашого прокурора?». Такі чи схожі розмови між нашими громадянами не дивина, бо виразкова хвороба на ймення «корупція» ще істотно стриножує поступ молодої незалежної держави, завдає втрат економіці, применшує інвестиційну привабливість країни, немов іржа роз’їдає вітчизняний суспільний організм.
Як, утім, і багатьох інших країн. Ухвалена Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй конвенція проти корупції безперечно стала визначальним етапом у докладанні зусиль міжнародної спільноти в запобігання та боротьбу із загрозливим та небезпечним для національної безпеки спрутом. Ратифікувавши цей непересічної ваги акт у 2006 році, наша країна взяла на себе і відповідні зобов’язання.
Згідно з конвенцією ми повинні створити систему заходів, спрямованих на попередження корупційних проявів у державі, та настійливо протидіяти корупції правоохоронним шляхом через притягнення до юридичної відповідальності осіб, спійманих, як мовиться, на гарячому.
Про те, що роботу цю слід проводити активніше, свідчить останній на часі Індекс сприйняття корупції для України, оприлюднений міжнародною організацією Трансперенсі Інтернешнл. На 1 грудня 2011 року він, на жаль, зменшився на 0,1, і наша країна з 134 місця (тоді дослідженням було охоплено 178 держав) перемістилася на 152 позицію (з 183 країн).
Та попри це вітчизняні та зарубіжні експерти небезпідставно називають 2011-й стартовим роком у закладенні підвалин для реальної, а не лише трибунної боротьби з корупцією. 7 червня Президент України підписав закони «Про засади запобігання і протидії корупції» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».
Перший з них визначає головні засади запобігання та протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, форми відшкодування завданих внаслідок вчинення таких дій збитків, шкоди; поновлення порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обидва закони вже працюють з 1 липня цього року, а з початку наступного, 2012-го діятимуть ще дві статті, одна з яких зобов’язує посадовців обов’язково декларувати та оприлюднювати не лише власні прибутки, а й видатки.
Глава держави також схвалив Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки, механізмом реалізації якої послуговує Державна програма запобігання та протидії корупції, нещодавно прийнята урядом.
ПРЯМА МОВА
В’ячеслав ТОЛКОВАНОВ,
голова Національного агентства
України з державної служби:
— З часу набрання чинності новими антикорупційними законами істотно зросла проблема системної роботи серед державних службовців центральних і місцевих органів виконавчої влади та посадових осіб місцевого самоврядування щодо роз’яснення провідних положень цих законодавчих актів.
Щоб зменшити кількість випадків, коли вже за справу беруться правоохоронці, слід активніше використовувати всі методи і форми попередження та неуможливлення будь-яких корупційних проявів, конфлікту інтересів на державній службі. І тут на перший план виходить завдання ознайомити із законодавчими запобіжниками якомога ширший загал посадовців, пам’ятаючи стару істину: незнання закону не звільняє від його виконання.
Організацію здійснення заходів щодо запобігання проявам корупції серед державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування взяли на себе наше Національне агентство з державної служби (правонаступник Головдержслужби) та Національна академія державного управління при Президентові України.
Йдеться про зміну стратегії професійного навчання та підвищення кваліфікації з цих питань, розробку відповідних методичних рекомендацій, організацію ефективних форм засвоєння нового антикорупційного законодавства («круглих столів», семінарів тощо). Зокрема ми спільно з НАДУ розробили і запровадили єдині стандарти підвищення кваліфікації персоналу органів влади та максимально сприяли поширенню такої роботи на депутатський корпус місцевих рад, залучивши для цього обласні центри перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів та галузеві заклади післядипломної роботи.